«Не будуть же кликати достойним глупця,

а на обманця не скажуть шляхетний».

                                   Ісая, 32.5

Є  друзі.  А  є  недруги  лукаві.

Останню  крихту  перші  віддадуть,

І  місце  звільнять  на  Говерлі  слави,

І ... Читать дальше »

«Ще не пройшли безжальні коси

По ранніх травах, по мені».

                         Галина Турелик

Ще  не  пройшли  безжальні  коси

Лугами  доленьки  моєї,

Хоч  сумом  сивина  голосить

Й  летять  роки  чимдуж  за  нею.

Щ ... Читать дальше »

Ріка  життя  пливе  все  далі  в  даль,

Навпомацки  прощупуючи  простір,

А  ми  ніяк  не  виплачемо  жаль,

Моя  кохана,  через  стільки  років.

А  ми  ідем,  хоча  пряжистий  град

В  обличчя  б'є,  крізь  довгі  анфілади

І  розпачів,  і  прикрощів,  і  зрад

У  тиху  заві ... Читать дальше »

Ніщо,  на  жаль,  не  вічне  під  зорею:

Змагання  душ  і  торжество  сердець,

і  запах  матіоли,  й  дух  елею

початок  мають.  Мають  і  кінець.

Які  не  були  б  мужні  ми  і  вперті,

та  стрижаніє  нам  ураз  чоло,

коли,  мов  крик,  сумна  подоба  смерті

змахне&nbs ... Читать дальше »

Ще  з  одним  я  прощаюся  роком,

і  прощатися  зовсім  не  жаль.

Він  до  мене  ходив  лжепророком,

піп-розстрига  чи  просто  мужлан.

... Читать дальше »

Пісню  хоробрим  шуми,  ковило!
Далеч  ячала,  і  сонце  пекло.

Слава  борцям!  Із-за  древнього  пня
Юний  вояк  відбивався  півдня.

Кулі  вояк  дарував  боротьбі.
Ах,  не  лишив,  нерозумний,  собі!

Сумно  в  полон  він  іде,  як  у  тьму.
Серце  жура  розриває  йому.

Тіло  йому  нагаями  деруть,  —
Важко  на  очі  пливе  каламуть.

... Читать дальше »

На  Запоріжжі  зацвіли
Кущі  акацій  кучеряві,
Немов  устали  в  збройній  лаві
Січовиків  яркі  вали.

Хай  кажуть,  битви  відгули,
Спочили  вої  нелукаві,
Відбатувавши  в  тій  батаві
Для  нас  майбутнє — з  ковили!

Та  слава  Січей  надихає —
Козацькі  подвиги  таїть,
Переметнувшись  у  безкрає.

Крізь  дивні  закрути  століть,
Розбивши  млу  в  байдужих  душах,
Зневагу  пише &nb ... Читать дальше »

Над  Україною  навис
Останній  день  Помпеї.
Що  вдіє  щит  і  меч,  і  спис
     Для  неї?

Нової  спраглі  боротьби,
Ми  завжди  відставали.
Горять  поразками  доби
   Аннали.

Померли  в  муках  вогняних
Капиці  й  Корольови.
До  Матері  забракло  в  них
     Любови?

Слізьми  народу  Вороньки
Впиваються  доп'яну.
Де  ж  ви,  нові  січовики?
  &nbs ... Читать дальше »

Збирай,  збирай,  новітній  Самовидцю,
І  все  до  справ  старанно  заведи — 
Про  трус,  арешти  й  допити,  в'язницю.
І  про  негласні,  навісні  суди.

Про  заборону  шанувати  слово
Тараса  гнівного,  що  в  парку  став
Перед  колонами,  які  багрово
Звелись  у  небо — співами  октав!

Про  честь  і  нечесть  на  партійних  зборах,
Таємні  вбивства  і  шпигунський  рух,
Про  перекинчиків,  н ... Читать дальше »

Не  цвітуть  на  вікнах  герані  —  
Сонний  символ  спокійних  буднів.  
Ми  ввесь  час  стоїмо  на  грані  
Невідомих  шляхів  майбутніх.  

І  тому,  що  в  своїм  полоні  
Не  тримають  нас  речі  і  стіни,  
Ні  на  день  в  душі  не  холоне  
Молодече  бажання  чину.  

Що  нам  щастя  солодких  звичок  
У  незмінних  обіймах  дому  —  
Може  завтра &nbs ... Читать дальше »

«Не  треба  слів!  Хай  буде  тільки  діло!  
Його  роби  —  спокійний  і  суворий,  
Не  плутай  душу  у  горіння  тіла,  
Сховай  свій  біль.  Зломи  раптовий  порив.» 

Але  для  мене  —  у  святім  союзі:  
Душа  і  тіло,  щастя  з  гострим  болем.  
Мій  біль  бринить,  зате  коли  сміюся,  
То  сміх  мій  рветься  джерелом  на  волю!  

Не  лічу &nb ... Читать дальше »

                                             Abyssum  abyssus  invocat!  
                                             Ruysbroek  Admirabillis

Безодня  смерти  і  безодня  
життя  спіткались  на  межі,  
а  на  лезі  її  сьогодні  
знова  нап’ятий  він  лежить.  

Лежить,  мов  жертовна  офі ... Читать дальше »

Ні  слова  про  спокій!  Ні  слова  про  втому!
Хай  марші  лунають  бадьорі  й  гучні...
Хоч  ніч  облягає, — та  в  пітьмі  глибокій
Вже  грають-палають  досвітні  вогні...

Товариші,  друзі.  Бадьорі  й  завзяті,
Єднаймо  одсталих  плечем  до  плеча!
Гей,  хто  нам  посміє  шляхи  замикати?
—  Горять  наші  очі,  як  вістря  меча.

Ми  вийшли  давно  вже  у  путь  нам  відому,
Хай  кулі ... Читать дальше »

І  дзвенить  
золоте  цебро,
і  струмить
золотий  Дніпро.

І  однаково  сонце  б'є
у  чужі  серця
і  моє.

І  страшенно  багато  підстав
написати
всім
листа

про  загально  відоме,
про  те,
що  під  сонцем
невпинно  росте

вся  країна
і  зіницями  дня
примружується,  як  кошеня...

Заєць  зоряний
шлях  перетнув,
повернув ... Читать дальше »

Дзвенять  хрущі,  цвітуть  черешні.

Дівчата  водять  журавля.
А  вечір  ловить  на  гнуздечку
Золотогнивого  коня.
Стою  у  присмерку  діброви,
І  думи  вечора  таю.
Весна  кує  комусь  дороги,
Чи  скоро  викує  мою?
Які  слова  я  там  зустріну,
Кому  зародять  ці  поля?
Останні  птиці  долетіли...
Цвіте  туманами  земля.

     ... Читать дальше »

Ось-ось  Слов'янськ!  Моя  родина!
Забилось  серденько  в  грудях,
Пригнулись  до  землі  коліна,
А  очі  плавають  в  сльозах!
Слов'янськ,  Слов'янськ!  Як  гарно  ти
По  річці  Тору,  по  рівнині
Розкинув  пишнії  садки,
Квіти  пахучі  по  долині
І  так  красуєшся  собі!
Твої  дівки  цвітуть  так  мило,
Їх  чорні  брови,  їх  пісні  —
По  Україні  перве  диво
І  перша  слава  для  річей.
Нігде  нема  таких  очей ... Читать дальше »

Я знаю силу слова —
воно гостріш штика
і швидше навіть кулі,
не тільки літака.

Воно проміння швидше,
в нім — думка й почуття.
Воно іде в народи
для вічного життя.

Коли це слово — зброя,
як день, що не схолов,
коли живуть у ньому
ненависть і любов.

Воно влуча як куля,
ця зброя золота,
коли у нім ненависть
з любові вироста.

Воно над зорі лине,
а в нім живуть як спів
любов до Батьківщини
і лють до ворогів.

О зброє щастя, слово,
я жит ... Читать дальше »