Ні  слова  про  спокій!  Ні  слова  про  втому!
Хай  марші  лунають  бадьорі  й  гучні...
Хоч  ніч  облягає, — та  в  пітьмі  глибокій
Вже  грають-палають  досвітні  вогні...

Товариші,  друзі.  Бадьорі  й  завзяті,
Єднаймо  одсталих  плечем  до  плеча!
Гей,  хто  нам  посміє  шляхи  замикати?
—  Горять  наші  очі,  як  вістря  меча.

Ми  вийшли  давно  вже  у  путь  нам  відому,
Хай  кулі  ворожі  назустріч  летять.
— Ні  слова  про  спокій!  Ні  звуку  про  втому!
— Вмремо, — а  здобудемо  ключі  від  життя.

Не  знав  блискучих  фарб  весни  
Мій  серед  міста  сад  —  
Припали  пилом  ясени,  
Трава,  лапастії  клени  
І  осокорів  ряд.  

Я  ще  не  був  у  тім  саду  —  
Він  рідкий  і  пустий…  
Тоді  до  нього  я  піду,  
Красу  тужливу  в  нім  знайду,  
Як  полетять  листи…  

Вогнем  злото-червоних  фарб  
На  сонці  він  горить,  
Мов  хтось  розкидав  цінний  скарб…  
Проходить  лист  осінній  гарт  
І  з  леготом  летить.  

Про  доленьку  свою  лиху  
Хапливо  шепотить,  
Неначе  злодій  у  льоху,  
Неначе  хворий  на  духу,  
Що  хоче  все  відкрить.  

Мій  сад  не  бачив  чар  весни,  
Не  бачив  мрійних  снів  —  
І  лиш  співає  восени  
Червоно-жовтий  лист  кленів  
Свій  лебединий  спів.