 Василь Стус
Твоє обличчя — різьблене з граніту!
Найдосконаліший митець мигцем
Відбив у бронзі профіль твій різцем,
Коли вершив поставу красовиту.
Наваго подвигу супроти гніту,
Такою волею, з таким лицем,
Тугою крицею — в труді з Творцем —
Беруть найвищі піраміди світу!
Хвала тому, хто дій сувору твердь
Несе, як свято, крізь тюремні будні,
На&
...
Читать дальше »
|
Жадливо пив джерельну силу Стус
Із материнської в селі криниці,
Щоб невзабарі, вдавшись до Столиці,
Зірвати з горла брежнєвський мотуз.
Отак черпав із Дону давній рус,
Коли спрагливо гридні смаглолиці
В степах шукали чистої пивниці,
Що половецький веселить улус.
Хвала батькам! Німотними ярками
Вони питво народжують із надр,
Яке глинаємо ущерть ковтками.
І переємники вкраїнських ватр,
Могутні
...
Читать дальше »
|
Васильку!
Нині не народ,
а юрми.
І торгаші потрібні,
не майстри.
...
Читать дальше »
|
Лист 8. Колиско розуму! Гойдаєшся ти й досі, Але виховуєш ког
...
Читать дальше »
|
Як схожий Прованс на країну Тараса Шевченка,
А Рона широка —
...
Читать дальше »
|
Я Вас узнав з «Червоної
зими»,
Як був хлоп'ям, як пас
чужі корови.
Читали вірші під копою
ми,
...
Читать дальше »
|
 И. Глазунову
Когда я думаю о Блоке - ,
когда тоскую по нему,
то вспоминаю я не строки,
а мост, пролетку и Неву.
И над ночными голосами
чеканный облик седока —
круги под страшными глазами
и черный очерк сюртука.
Летят навстречу светы, тени,
дробятся звезды в мостовых,
и что-то выше, чем смятенье,
в сплетенье пальцев восковых.
И, как в загадочном прологе,
чья суть смутна и глубока,
в тумане тают стук пролетки,
булыжник, Блок и облака... |
Когда убили Лорку,-
а ведь его убили!-
жандарм дразнил молодку,
красуясь на кобыле.
Когда убили Лорку,-
а ведь его убили!-
сограждане ни ложку,
ни миску не забыли.
Поубиваясь малость,
Кармен в наряде модном
с живыми обнималась -
ведь спать не ляжешь с мертвым.
Знакомая гадалка
слонялась по халупам.
Ей Лорку было жалко,
но не гадают трупам.
Жизнь оставалась жизнью -
и запивохи рожа,
и свиньи в желтой жиже,
и за корсажем роза.
Остались юность, старость,
и нищие, и лорды.
На свете все осталось -
лишь не осталось Лорки.
И только в пыльной лавке
стояли, словно роты,
не веря смерти Лорки
игрушки-донкихоты.
Пусть царят невежды
и лживые гадалки,
...
Читать дальше »
|
|
