Я Вас узнав з «Червоної зими»,

Як був хлоп'ям, як пас чужі корови.

Читали вірші під копою ми,

Селянські пастушки русоголові.

 

Давно-давно! Та книжечка тонка,

Що в полотняній я носив торбині,

Навік запала в серце юнака,

Мов іскорка, горить в мені й понині.

 

Змінив я поле й торбу пастуха

На місто, де студентом став тим часом,

Не раз дівчатам — не втаю гріха —

Співав я вірші Ваші юним басом.

 

Вони лилися з серця, як пісні, —

Про зорі, шум акацій, очі карі...

Пісень тих Ваших не забуть мені,

Студентських гуртожитків, дзвін гітари...

 

В війну я одягнув шинель бійця, —

Солдатом  Ваше  словов  йшло  до  бою

І кликало на подвиги серця

Під Києвом, під Курськом і Москвою.

 

Правофланговим Ваше слово йшло,

Вступивши в тім у незабутнім травні

На брук Берліна —

Хай згине зло!

Не згаснуть ввік знамена наші славні!

 

Я Ваше слово знаю сорок літ!

Вже і мені вкриває скроні іній,

Але в душі моїй огонь — весняний  цвіт,

В  очах — огонь не погасає синій!

 

Сьогодні діти вчать мої, як я,

«Червону  зиму»...

Їм, як естафету,

Передає народ ясне ім'я

Свого поета і любов поету!