Небилиця
Зустрівся в купе СВ «новий українець» й простий гірник, що повертався додому з мітингу під будинком Верховної Ради, небритий, голодний.
— Звідки ти звалився? — питає зверхньо перший.
— З пекла, — відповідає другий, — з того світу.
Цікаво стало «новому українцю», як там почувають себе його покійні батьки.
— Та ніби-то й непогано, — відповідає гірник. — За хабаря без діла по казанах сидять, а мої покійні батьки і там вкалують — вугілля під їх казани підкладують.
|
 
Давним-давно управляла Невицьким замком одна княгиня. В народі називали її Поган-дівка, бо була дуже жорстока. Коли будувала замок, заставляла жінок, у котрих були грудні діти, здоювати себе і здавати те молоко для виготовлення малтеру (розчину). А мала вона дуже криві, негарні ноги і не могла на них ходити, а тільки їздила на коні.
Охороняло її замкове військо. Кожного вечора давла війську наказ вишикуватись і роздягтися. Потім проходила перед вояками і вибирала собі одного з них, проводила з них, проводила з ним ніч, а понад ранок того вояка
...
Читать дальше »
|
З давніх давен по наших селах звикли були печи (пекти) мандрики, такі собі калачики з сиром і яйцями. Пекли їх в основному на розговини після Петрівки, тобто Петрового посту.
Кажуть, колись апостоли Петро і Павел зайшли в якесь село до однієї ґаздині. Були дуже втомлені й голодні. Попросилися відпочити, а коли б щось було, то й поїсти.
— Сідайте, — ґаздиня показала їм на лавицю біля столу, що стояв під деревом біля хати. Далі зайшла до хати й винесла миску з двома мандриками. — Що маю, тим вас і вгощаю, — сказала й поклала перед ними
...
Читать дальше »
|
Перед смертю Бог показує людині її життєвий шлях:
— Ось видиш: поряд із твоїми слідами — мої сліди. Се означає: я весь час тобі помагав.
— Вижу. Справді, коли мені було погано — Ти був біля мене. Але поглянь, Боже, чому у найтяжчі хвилини мого життя Тебе не було поряд? Он… тільки мої сліди.
— Ні, се не твої, а мої сліди, бо я ніс тебе на руках!
Слід ангела
|
Цей випадок стався давно і стверджує собою приповідку, яка гласить: «Бережися, небоже, то й Бог ти поможе!»
Жила колись жінка, яка мала сина-одинака. Якось одного разу закортіло їй сходити до віщуні й розпитати про себе і долю сина свого. А та їй напророкувала, що, мовляв, недовго радітиме своєму сину, бо невдовзі з’явиться буря і громовиця вб’є її сина. Назвала навіть день його смерті. Жінка замутилася, бо дуже любила свого сина. Щоб зарятувати якось біді, дала збудувати кам’яну вежу, в якій він мав сховатися від смерті.
Та ось прийшов день, про який казала віщуня. В небі знялася велика буря з громами й блискавками. Жінка наказала синові сидіти у вежі й не від
...
Читать дальше »
|
Говорить Господь Ангелу Смерті:
— Іди й принеси душу бідного робітника Івана, котрий тяжко хворіє, лежить у ліжку.
Іванова жона з дітьми щиро вітає Ангела й питає, чому має завдячувати на прихід рідкого гостя.
— Для того послав мене Господь, — відповів Ангел, — аби’м поніс із собою душу хворого.
На те жона й діти почали плакати й дуже просити Ангела, щоб не осиротив їх, бо вони без батька загинуть з голоду.
Ангел бачив велику бідність тієї родини, розумів, що по смерті Івана жона й діти залишаться без шматка хліба, і подумав собі; «Скажу я то Господові, може, змилується над сими бідними?»
І вернувся
...
Читать дальше »
|
Жила в Тисоагтелеку одна стара жінка, мала декількох доньок. Сама робила, сама дітей виховувала, бо чоловік загинув на війні. Одного разу зібрала вона останнє зерно, що змела по сусіках, і пішла в млин, аби змолоти й спечи хлібця, бо в хаті скінчився, не було й скибки. Змолола швидко, бо зерна було мало — ледве на одну-дві паляниці. Йде полем, несучи берим’я з мукою, переходить місток через канал, коли ж бачить, сидить якась стара жебрачка з малою дитииною на руках.
— Пошкодуйте, споможіть бідного! — почала благати, просячи бодай крихту чогось закусити.
Жінка чесно призналася, що була в млині, змолола останнє зерно, несе додому муку, щоб спекти хлібець для діточок, я
...
Читать дальше »
|
Одним із дуже давніх замків є Мукачівський. Говорять старі люди, ож сей замок збудований людьми ще за панщини на теперішній горі Ловачці коло Мукачева, за рікою Латорицею.
Так було чи ні, лиш раз сталося, що зібралися чорти й перенесли замок з частиною гори через річку Латорицю й поклали коло села Підгород і Паланки, де він тепер і є.
Що се правда, то се видно з того, що гора, на якій є замок, така велика і на такому місці стоїть, що збудувати замок би не мо
...
Читать дальше »
|
Мукачівський замок лежить на високій скелі, що над рікою Латорицею.
Колись давно, дуже давно, багато літ носили малі й великі, молоді й старі, сильні й слабкі каміння на ту скелю й будували там міцні мури. Витягли мури, поставили вежі, побудували хижі й палати. Все було готове, тільки за колодязь забули.
Ніде в замку не було води. Усій челяді треба було носити воду з ріки Латориці.
...
Читать дальше »
|
Коли князь Кор'ятович вирішив копати криницю, то довго шукав людей для цієї роботи. То була неймовірно важка робота — пробивати довбнями тверду скелю на 80 м завглибшки. Проте навіть коли колодязь викопали на глибину на 20 метрів нижче рівня річки Латориці, вода в колодязі не з'явилася. Князь був у відчаї.
Спочатку сяк-так робота ще просувалася, відтак почала перемагати людей, бо камінь був твердіший,
...
Читать дальше »
|
Коли Господь Бог створив світ, Він
роздавав людям місця, де мають жити. Збіглися всі люди й забрали собі долини,
де текли ріки, зеленіли трави й бродили всілякі звірі. А верховинець прийшов
запізно.
...
Читать дальше »
|
Колись у Карпатах все було велике:
повзали такі гадюки, як смерекові стовбури, а люди такі високі були, як
телефонні стовпи. Вони були такі сильні, що могли пересунути хату з одного
місця на інше, знести дах. Таких же високих і сильних дружин мали.
...
Читать дальше »
|
Закарпатська народна казка
Була колись Поган-Дівча
царем. І дуже збиткувала людей. Люди голі й босі ходили. Не могли люди
видержати та кажуть:
— Треба її не звільнити,
треба знищити зовсім. А поставити другого царя.
...
Читать дальше »
|
Закарпатські народні оповідання
Побралися двоє молодих людей. Пожили вони
три місяці, і жінка, значиться, померла. Він її похоронив, а вночі прийшли
живани, щоб її грабити. Живанів було чотири. Вони одкопали гріб й оден другого
заганяли. І той не хотів іти, і той не хотів. І оден з них пішов.
...
Читать дальше »
|
Закарпатський народний переказ
Чоловік оженився та боявся на війну йти.
Чути, що війна буде, і думає він собі: «Піду я в світ». І позичив він грошей та
й пішов у Америку. А туй настала війна, і людей забирали на війну. А люди не
знали, що він пішов у Америку, думали, що пішов і він на війну. Нема його дома.
А люди були бідні, чоловіків не є, та й вла
...
Читать дальше »
|
Закарпатська народна казка
Поженилися двоє молодих людей. Через деякий
час молодий чоловік стрітив свою тітку. Каже йому тітка:
— Ой, неборе, я
...
Читать дальше »
|
Закарпатська народна казка
Казка ця починається з одного попа. Піп мав
слугу, котрий йому служив у вірі. Раз вони пішли на прогулянку. Ідуть крізь
села і приходять до одного хреста. Піп зняв шапку і перехрестився, а слуга ні.
Ідуть вони далі. Приходять до шибениці. Слуга коні зупинив, зійшов з коляски,
став на коліна і почав молитися. Каже піп:
|
Закарпатська народна казка
Чоловік
ходив на роботу, заробляв гроші та збирав на прикрий час. І складав гроші в
коморі в довжанку. А жінка побачила ті гроші та питає:
—
Нащо ті гроші?
|
Закарпатська народна казка
Кіраль
Матяш дуже любив правду. Йому такі записки приходили, що з людьми роблять
нечесні діла. А він убрався в цивільне плаття й пішов до вівчарів подивитися,
як вони жиють. А вівчарі зарізали барана та файно їдять. І він їв з ними. І
мацав по всьому котлі. А старшук ударив його по руці й сказав:
|
Закарпатская народная сказка
Давно
это было. Жили себе дед и баба. Да такие бедные, что не
приведи бог. Ни скотины у них, ни курочки во дворе. И детей не было. Никто к
ним не приходил, никто не стучался в их дверь.
|
|
