Багато століть тому, коли почали сіль у Солотвині добувати, проживав тут один солекоп. Приїхав здалеку заробляти на щоденний хліб важкою роботою. А був дуже бідний, не мав і хати. Подумав собі, що буде він жити під землею в шахті та весь час, не піднімаючись на землю, сіль добувати, щоб заробити грошей на хату. |
Побутує кілька легенд про історію виникнення нашого селища, які дійшли до нас від наших предків через дідів і батьків. Цілком можливо, що якась з них має під собою реальний грунт.
...
Читать дальше »
|
Було то давно, дуже давно. Ще сього світу й не було. Лиш бог небесний носився на своєму троні над великим морем. Йому служили всі ангели, а межи ними найславніший був Люцифер. Сталося раз, що бог небесний на троні мало заснув. Луцифер подумав собі: «Вержу я бога в море й сам собі сяду
...
Читать дальше »
|
Про село Біловарці люди кажуть так: "З одного боку вода, з другого боку камінь, а між ними Біловарці". Але й на це бідне село злакомилися угорські пани. Якимось способом купив собі село пан Бейла.
...
Читать дальше »
|
Коли на нашу землю напали татари, драгівські ченці ховалися в лісі, бо татари над ними дуже збиткувалися. В лісі побудували собі монастир, хижу і хлів. Усе те загородили великим муром з двома воротами.
|
Розказувала одна старенька... Я ще дівчиськом била. Била-м у сусідів, у Дюрчів, там стара баба била. Казала, що чорта виділа. Вийшла вночи вонка, земля била мокра, вода с
...
Читать дальше »
|
Колись дуже давно, в далекі часи, про які вже мало хто пам’ятає, коло виходу з-поміж гір на широку рівнину Дунайської до
...
Читать дальше »
|
Давним-давно жив дуже сміливий та сильний опришок Олекса Довбуш. Він мав побрати
...
Читать дальше »
|
Поки ми з няньом ґаздували, діда не женили: ні печі, ні лави. А дідо не хоче з печі злізти без баби. Була в нас єдна муха, а другий комар. То великі воли строкаті й кажуть: „Сеґінь, сеґінь”. А комар як укусить, то каже: пінь!
|
Там, де нині село Фанчиково, колись був пустир. Десь там, на вищих місцях, оралося й сіялося. А про заболочені землі ніхто не думав. Зарослі тереном та глодом низини були справжнім раєм для лисок та зайців. Раз, двічі на рік тут з'являлися кочії великих панів, які приїжджали на лови, а іншим часом звірина жила, як їй любилося. Було тоді ще мало людей, тож землі було більше, як потребувалося. Кому б спало на гадку робити на мокрому затерненому пустирі, коли вистачало ділянок, що давали добрий урожай.
|
Після загибелі Бронецького городища в Боржавській долині настав спокій. Але ненадовго. Швидко в цій стороні появився розбійник. Ніхто не чув про нього раніше. Ані ймення його не знали, ані звідки він тут узявся. Люди назвали його Бриндою. Це був не простий розбійник. Він був вродливий і сильний. Ходила чутка, що він не полагодив з королівською владою. Інші казали, що його хтось із рідні скривдив і він мстився за кривду. Словом, ніхто нічого про нього і не знав до лад
...
Читать дальше »
|
Давно у наших краях часто йшли війни. Білківчани, аби мати де ховатися від ворогів, збудували на горі замок. І тепер сю гору називають Городище. А під берегом ще видно сходи, які вели до того замку.
|
У Довгому є красне широке поле між рікою Боржавою й горбком Желізарським. Нині воно зветься Лемацьким.
|
Гарна наречена у мукачівського князя Гари. Струнка кароока Катерина давно сподобалась йому, і вирішив він просити її руки. Гара був впевнений, що її батьки дадуть згоду на одруження, бо його батько врятував колись від ворожої облоги родинний замок Катерини. На знак подяки батько дівчини пообіцяв старому Гарі віддати доньку заміж за його сина Гару-молодшого.
|
Одна з легенд про Невицьке стосується озерця під замком, посеред якого ніби плавав острівець. То пам'ятка про нещасну Олену, красну й мужню доньку лицаря Гришка, що колись був паном у тих краях.
|
На лівому березі ріки Верки, навпроти села Мужієва, стоїть курган. Курганом Красуні називає його народ.
|
Біля Боржави, між селами Бенею і Квасовом, є невелика гора, що зветься Келеменова. Люди повідають, ніби ще в ті часи, коли на наш край напали татари, тут було викопано яму, де поховали пани свої скарби і переховувалися самі. Але грошей пани взяли багато, а наїдку мало,— жаліли місця. Так і повмирали з голоду та спраги.
...
Читать дальше »
|
|
