Коли живан одвернув труну та почав стягати їй перстень з руки, померла підняла голову і сказала:

— Йой, іште нем.

Як вона то сказала, живан напудився та впав на ню мертвий. Йому серце пукнуло. А інші живани повтікали, і тоді вона помалу вилізла з труни, взяла в руки криж і пішла помаленьку додому. Прийшла та гойкає свого чоловіка:

— Слухай, пусти мене до хати!

А він ся напудив і не пущав. Не пущав її до білого дня, доки сусіди не прийшли гойкати. Гойкають, та видить він, що день уже й люди прийшли, та й пустив її до хати.

* * *

                                                                                   Страшна  зустріч

Двоє людей були до півночі на прядках. В півночі збирались і заспорили: хто скоріше прийде додому?

— Я піду за городами, а ти вулицею, і стрінемось коло нас.

Вони рядом жили. Той, що йшов вулицею, недалеко від річки, в урочищі Селищах, побачив, що річкою бреде жінка й наближається до нього. Ніч була місячна. Вона перебрела річку і йде вулицею. Чоловік дочекав її та поклонився:

— Добрий вечір!

Жінка мовчить. Він повторив:

— Добрий вечір.

Вона далі мовчить. Як підійшла ближче, чоловік глянув на її ноги. На ногах топанок не було, а тільки чорні штрімфлі. Він глянув жінці в обличчя й впізнав її. Вона писалася Диха (люди казали «Дихуля»). Сильно напудився чоловік, бо та жінка тиждень тому померла й лишила дитину в колисці.

Він у страху побіг додому, переступив поріг і впав, батьки питають:

— В чому справа? І чоловік розповів.

А на другий день вся ліва сторона його тіла була чорна, від голови до ніг. І до тижня він помер.

Це було, як ще моя мати була дівчиною.