Головна » 2013 » Декабрь » 16 » Велетні
00:20
Велетні

Колись у Карпатах все було велике: повзали такі гадюки, як смерекові стовбури, а люди такі високі були, як телефонні стовпи. Вони були такі сильні, що могли пересунути хату з одного місця на інше, знести дах. Таких же високих і сильних дружин мали.

 

Якось вони упіймали на млаці одного легіня і грали з ним, як мячиком, підкидуючи у повітря: ледве не вмер.

 

Потім ці гулівери повтікали у хащі, де тепер і живуть. Боронь Боже їх розсердити — живому не залишитися!

 

За І. Мокрянином

 

 * * *

Колись були такі великі люди, які по лісах ходили, як по траві. А коли вже люди стали такими, як ми, один велетень надибав десь нашого плугатиря з вилами, а як надибав, то й забрав його і приніс до свого батька.

   Никайте, няню, я миш імив, — сказав до вітця.

   То не миш, сину, — відповів йому батько. — То такі люди, що після нас будуть жити.

То ж бо й прийшло наше покоління, а про велетнів і гадки нема, лише десь у церкві стоїть подоба ідола-велетня і така висока, здоровенна, що аж вежі (турні) сягає. Такі то були люди. А ще кажуть, що після нас будуть люди ще нижчі за нас.

 

Категорія: Закарпатські легенди, повір'я, казки, бувальщина та небилиці з народної криниці | Переглядів: 888 | Додав: Tetjana | Теги: легенди закарпатські