Головна » 2012 Октябрь 13 » Топірець Довбуша
19:43 Топірець Довбуша |
Мала мати сина Олексу. Файний, дуже сильний був. Минуло йому п'ять років. Вийшов він якось на двір і почав собі гратися, майструвати і зробив добре витесаний топірець. Увійшов до хати та й каже: — Ади , який я собі топірець зробив. А як май трохи підросту, то стану такий, що жодний мене не подужає. Дивилася мама на сина та й раділа. За пару літ ішла вона в ліс по дрова та взяла з собою хлопчика. Ходили, ходили вони довго по лісі, аж ось Олексі щось спало на думку і він каже мамі: — Свій топірець я заб'ю в пеньок, і його ніхто не витягне, тільки я сам, як прийду через кілька років. Минуло Олексі шістнадцять років. Став він підбирати собі військо. Приймав до себе не всіх, а тільки найкращих та найдужчих, щоб мали і розум, і силу, були відважними. Робив Олекса так: з високої гори спускав колесо. Котилося воно дуже швидко. А внизу стояли люди і чекали, щоб показати свою вправність. Якщо хто на ходу перестрибував те колесо, то той вважався сміливцем і брав його Олекса до себе воїном. Жили тоді хлопці у печері, яку самі видовбали. Зробили в ній стіл і лавиці кам'яні, де засідала рада. Приходили туди таємно, бо за ними слідкували жовніри . Був у печері таємний хід, про який ніхто з жовнірів навіть не здогадувався. Якось повів Олекса своїх товаришів у гори, де він забив топірець, як ще з матір'ю ходив по дрова. Підійшли вони до того пенька, й Олекса каже: — Ану, хлопці, тягніть цей топірець. Та ніхто не міг витягти. Раз прийшов Олекса до матері. — Мамо,— каже,— я тепер найдужчій у горах. Мій топірець ніхто, крім мене, не годен витягни. А мати в сльози: — Тебе багачі збираються вбити. — Не плачте, мамо, не побивайтесь. Мене ніхто не знає, як убити. Тільки вам скажу, що вбити мене можна дев'ятьма зернами ярої пшениці. Підслухали ці слова сільські багачі, довідались, як можна вбити Олексу, та й пририхтували все. Коли він на другий день повертався від мами, то його із засідки застрелили. Лишилися товариші самі. А топірець, як він його забив у дерево, так і до сьогодні там сидить у горах. Тому опришок називається Довбушем, що задовбав свій топірець у дерево навіки. |
| Категорія: Закарпатські легенди, повір'я, казки, бувальщина та небилиці з народної криниці | Переглядів: 977 | |
