Головна » 2012 Октябрь 19 » Кобзар до Ужгорода йде (Юрій Шкробинець)
14:32 Кобзар до Ужгорода йде (Юрій Шкробинець) |
І день іде, і ніч іде... І голову схопиивши в руки, Дивуєшся, чому не йд Апостол правди і науки! Т. Г. Шевченко І день іде, і ніч іде... І хоч у Сонця давній досвід, Займається поволі досвіт, Неначе хтось його пряде. Неначе пазурами тьма Скубе нитки несосвітенно І вириває веретено Із рук у Світла... Та дарма! У Сонця безліч веретен! Снуються промені, як ниті, Сяйлива злива струменить - і Наш день розвиднитися ладен! Бо Сонце йде і день веде. Хоч дурить очі мімікрія, Яскріє світ, зоріє мрія: Кобзар іде - й до нас іде! Кобзар до Ужгорода йде, Із-за Дніпра іде в Карпати. Хіба в таке світання спати?! Стрічай-но, плем'я молоде! І молоде, й немолоде, І плем'я старше, й середуще, І нині суще, і грядуще: Кобзар до Ужгорода йде! О краю мій! Хліб-сіль піднось, Барвінково стелись гаями, Ще й полонинами, плаями: В Карпати ступить Він ось-ось! Дзвеніть, праструни й праслова, Вклонись Тарасові, Говерло! Хай чує: слово й тут не вмерло! Хай бачить сам: душа жива!.. Шевченка жде, як брата брат, У рідні гори зве Духнович, Уклін Йому несе Довгович: Тарасе, й ти ж бо - син Карпат! Бо син Русі - і наш русин, Як мати й син у щиромов'ї, В родині світу - вольній, новій, Бо й син Карпат - Тарасів син Кобзар іде... У добрий час! Йому наречено у Львові Стояти в славі мармуровій! Чей, не забариться й до нас?! Кобзар до Ужгорода йде! Аби ж те свято не проспати! Зі Сходу з Сонцем у Карпати Поет іде і день веде! О друже мій! Який момент! Гей, ширше коло, ширше площу! До монумента шлях вимощуй, Клади з граніту постамент! Віддасть-бо й золото мудрець, І цвіт не лжепророку-бонзі, А мученикові в бронзі, Аби сіяв його вінець! Щоб ми глагол, який давно Пройшов кордони й перевали, В синах і внуках відкривали, Щоб сіялось Його зерно! Щоб сіялось і сяялось У правді вчинку й правді слова, А пустослів'я, як полова, Одвіялось, одсіялось! Щоб добросердні, а не злі, Щоб гідні гідних обнімати Ходили тут і син, і мати, І люди, люди на землі! Щоб тут віками пісня-птах Вістила весни - не руїни, Лунала мова України Й не мерла на живих устах! Аби могли ми щодоби Дивитись тут - і дні, і ночі - В Шевченкові пророчі очі: Могли без сорому й ганьби! Аби всякчас Він був у нас, Як хліб і сіль, як серце й руки, Апостол правди і науки, Він, син степів і гір: Тарас! Аби стояв на повний зріст, І ми стояли в силі й зрості Такі ж - і випростані, й прості - Володарі і сіл, і міст! Так! Він іде і день веде! Ось-ось - і ступить у Карпати. Хіба в таке світання спати?! Кобзар до Ужгорода йде! |
| Категорія: Закарпаття у дзеркалі літератури | Переглядів: 1227 | |
