Головна » 2012 Октябрь 13 » Чому на огорожі пасік можна побачити череп коня
02:37 Чому на огорожі пасік можна побачити череп коня |
Смак меду і користь від нього люди визнали ще в глибокій давнині. Випадково знайшовши мед диких бджіл, що селились у лісах, вони стали потім шукати його, і це заняття перетворилося на другий, після полювання на звіра, промисел. Ним займались цілі лісові поселення. Мисливці запрягали коней у віз, брали бочку і їхали у ліс по мед. Коли вони розоряли сім'ю бджіл, то майже завжди вона гинула. І тоді бджоли помітили, що коли кінь приходить у ліс, то їх обов’язково грабують. А без коней люди не могли, бо бочка з медом була дуже важка. З тих часів і до тепер бджоли постійно нападають на коней. Буває навіть таке, що кінь гине. Тому пасічники вішають череп коня на огорожі, попереджаючи вершника, що він може залишитись без коня, заїхавши на пасіку. Словом, надокучило Зевсу без вакханалій. І згадав він бідолашного Вакха — що то він там робить у тій далекій стороні? І почав виглядати старий. Глянув у бік Горян — і мало не остовпів: побачив підпилого Вакха в супроводі веселих від хмелю горянців. Пияцтво Зевс ладен був йому простити. Але звідки в Горянах вино? І що найбільш обурливо — не зважає Вакх на свою божеську гідність, дозволяє собі пити й гуляти зі смертними! Розгнівався Зевс і наказав негайно вернути Вакха на Олімп. Зі сльозами на очах проводжали горянці свого улюбленого вчителя. Проте й після нього вони не лишили виноробства. З Горян виноградарство і виноробство перейшло в сусідній Ужгород, а вже звідти потім поширилося по цілому Дунаю. І від того часу став виноград емблемою міста Ужгорода, в стародавньому гербі якого красується виноградний кущ з двома золотими гронами. Щоб не нудьгувати, а головне, щоб не втрачати дорогого часу, він одразу ж почав навчати горянців виноградарства. Не минуло й кількох років, як на сонячних горянських схилах замість колишніх заростей колючих чагарників уже красувалися виноградники. Що сталося далі, про те ми можемо самі здогадатися — горянці дуже легко засвоїли й таємниці виноробства, після чого лишалося тільки пити чудове вино. Засвоєння цього діла пішло легко і грунтовно настільки, що навіть нащадки не забули. А Вакхові тільки цього й треба було. Знову почалося в нього веселе життя! Тим часом на Олімпі настали тиша і спокій, які непомітно обернулися на нудоту. Почуття гніву в Зевса потроху вляглося. Нудно стало старому. Як-не-як, а була хоч якась розвага, коли починав бешкетувати Вакх під час своїх вакханалій. Згадав Зевс і свою молодість. Не без гріха й він був. Недарма заслужив славу бабія. Адже всім було відомо, як він викрав Європу, коли вона ще молодою цнотливою дівчиною була... Придивляється і бачить, що коло села Горян на спадистому горбочку, крім густого чагарника шипшини й терну, нічого нема. — Ось куди! — вигукнув Зевс і одразу видав наказ про заслання Вакха. «Отам він виправиться,— думав старий бог,— там він серед місцевих варварів позбудеться своєї звички. І від спраги не помре. Може пити скільки влізе тернове вино. А як його не вистачить, то досить води в річці Ужі!» Так наказ і був готовий: «Вислати бешкетника й гульвісу Вакха на виправлення в село Горяни!» А Вакх тим часом не ловив гав. Коли до нього прийшла сторожа, яка мала його супроводжувати на заслання в далекі Горяни, у нього під тогою вже була схована виноградна лоза. Наші предки прийняли доброзичливо веселого засланця, який відразу припав їм до душі. І вони не помилилися. Новий громадянин не втрачав свого веселого характеру й на засланні. Ю. Кочут |
| Категорія: Закарпатські легенди, повір'я, казки, бувальщина та небилиці з народної криниці | Переглядів: 724 | |
