Якось Здоров’я, Щастя і Любов посперечалися між собою, хто з них старший, необхідніший для людини.
— Я! — твердило щастя. — Хто мене не має — долю проклинає.
— Ні, я! — заперечувало Здоров’я. Хай там яке буття, а без мене — не миле життя!
— Ні, я! — наполягала Любов. — Де мене ніт — безрадісний світ.
Отак сперечалися, відстоюючи кожен своє. Щоб вирішити спір, досудили піти між людей і пересвідчитися, на кого більша потреба буде.
Зібралися й пішли по селах. Ходили від оселі до оселі, заходячи майже в кожну хату, просилися в хату пустити й дозволити вкупі з господарями якийсь час пожити. Та
...
Читать дальше »
|
Це ще було тоді, коли Щастя ходило по землі, шукаючи, де й до кого б пристати, щоб не блудити по світу сиротою. Зайшло воно в одне село, де люди жили досить бідно й тяжко. Завернуло в найперший двір і постукало в двері. До нього вийшов ґазда, питаючи:
— Ти хто?
Щастя відповіло йому, хто воно і чому ходить, кого шукає.
— А, щастя! — зрадів чоловік. — Добре, що ти прийшло. Тепер я з’їм тебе й до смерті буду ситий щастям, — хотів схопити Щастя.
Але Щастя вирвалося від нього й пішло далі. Побігло до іншої людини. А той чоловік, як побачив, почав кликати в двір:
— Щастя втекло й від цього чоловіка. Подало
...
Читать дальше »
|
Закарпатська легенда
У той час, коли Бог створив світ, ще не було визначено, кому скільки років жити. Не було і того, скільки літ дається на землі звірям, скільки — людям.
Додумався Бог у цій справі порядок навести. І дав він знати чоловікові, тварині й птасі, щоб зійшлися на розподіл літ для життя.
Зібралися всі, що були покликані, коло Божого шатра. Першим Бог запросив до себе на бесіду чоловіка. І каже йому так:
— Ти у мене наайкраще створіння! Я думаю дати тобі для життя рівно тридцять літ.
Засмутився чоловік:
— Боже, це дуже скупо ти мені даєш! Що я встигну зробити за тридцять літ? Тільки розживуся, а вже помирай!
—&
...
Читать дальше »
|
 
Давним-давно управляла Невицьким замком одна княгиня. В народі називали її Поган-дівка, бо була дуже жорстока. Коли будувала замок, заставляла жінок, у котрих були грудні діти, здоювати себе і здавати те молоко для виготовлення малтеру (розчину). А мала вона дуже криві, негарні ноги і не могла на них ходити, а тільки їздила на коні.
Охороняло її замкове військо. Кожного вечора давла війську наказ вишикуватись і роздягтися. Потім проходила перед вояками і вибирала собі одного з них, проводила з них, проводила з ним ніч, а понад ранок того вояка
...
Читать дальше »
|
|
