З давніх давен по наших селах звикли були печи (пекти) мандрики, такі собі калачики з сиром і яйцями. Пекли їх в основному на розговини після Петрівки, тобто Петрового посту.
Кажуть, колись апостоли Петро і Павел зайшли в якесь село до однієї ґаздині. Були дуже втомлені й голодні. Попросилися відпочити, а коли б щось було, то й поїсти.
— Сідайте, — ґаздиня показала їм на лавицю біля столу, що стояв під деревом біля хати. Далі зайшла до хати й винесла миску з двома мандриками. — Що маю, тим вас і вгощаю, — сказала й поклала перед ними
...
Читать дальше »
|
Перед смертю Бог показує людині її життєвий шлях:
— Ось видиш: поряд із твоїми слідами — мої сліди. Се означає: я весь час тобі помагав.
— Вижу. Справді, коли мені було погано — Ти був біля мене. Але поглянь, Боже, чому у найтяжчі хвилини мого життя Тебе не було поряд? Он… тільки мої сліди.
— Ні, се не твої, а мої сліди, бо я ніс тебе на руках!
Слід ангела
|
Цей випадок стався давно і стверджує собою приповідку, яка гласить: «Бережися, небоже, то й Бог ти поможе!»
Жила колись жінка, яка мала сина-одинака. Якось одного разу закортіло їй сходити до віщуні й розпитати про себе і долю сина свого. А та їй напророкувала, що, мовляв, недовго радітиме своєму сину, бо невдовзі з’явиться буря і громовиця вб’є її сина. Назвала навіть день його смерті. Жінка замутилася, бо дуже любила свого сина. Щоб зарятувати якось біді, дала збудувати кам’яну вежу, в якій він мав сховатися від смерті.
Та ось прийшов день, про який казала віщуня. В небі знялася велика буря з громами й блискавками. Жінка наказала синові сидіти у вежі й не від
...
Читать дальше »
|
Говорить Господь Ангелу Смерті:
— Іди й принеси душу бідного робітника Івана, котрий тяжко хворіє, лежить у ліжку.
Іванова жона з дітьми щиро вітає Ангела й питає, чому має завдячувати на прихід рідкого гостя.
— Для того послав мене Господь, — відповів Ангел, — аби’м поніс із собою душу хворого.
На те жона й діти почали плакати й дуже просити Ангела, щоб не осиротив їх, бо вони без батька загинуть з голоду.
Ангел бачив велику бідність тієї родини, розумів, що по смерті Івана жона й діти залишаться без шматка хліба, і подумав собі; «Скажу я то Господові, може, змилується над сими бідними?»
І вернувся
...
Читать дальше »
|
Жила в Тисоагтелеку одна стара жінка, мала декількох доньок. Сама робила, сама дітей виховувала, бо чоловік загинув на війні. Одного разу зібрала вона останнє зерно, що змела по сусіках, і пішла в млин, аби змолоти й спечи хлібця, бо в хаті скінчився, не було й скибки. Змолола швидко, бо зерна було мало — ледве на одну-дві паляниці. Йде полем, несучи берим’я з мукою, переходить місток через канал, коли ж бачить, сидить якась стара жебрачка з малою дитииною на руках.
— Пошкодуйте, споможіть бідного! — почала благати, просячи бодай крихту чогось закусити.
Жінка чесно призналася, що була в млині, змолола останнє зерно, несе додому муку, щоб спекти хлібець для діточок, я
...
Читать дальше »
|
|
