В неділю раненько зозуля кувала, 
Ой то не зозуля, то рідная мати.
Ой то не зозуля, то рідная мати.
Вона проводжала сина у солдати:

- Ой сину мій, сину, іди, не барися.
Через три годочки додому вернися, -
Через три голочки пише син листочка:
- Ой мамо, мамусю, чужа сторіночка.
Ой якби ти знала, яке мені горе,
Та ти б переплила через синєє море.

За синєє море, за довгії ріки,
Ой мамо, мамусю, пропав я навіки.
Ой коли б ти знала, в якій я неволі,
То ти б передала горобчиком солі,
Горобчиком солі, синичкою хліба,
Ой коли б ти знала, яка мені біда.

- Я ж думала, сину, тебе оженити,
А ти пішов, сину, у військо служити.
Я ж думала, сину, невістки діждати,
А ти пішов, сину, у військо служити.

Я ж думала, сину, що то ворон кряче,
А то за тобою дівчинонька плаче.
Я ж думала, сину, що то скрипка грає,
А то за тобою дівчина вмирає.

* * *

В НЕДІЛЮ РАНЕНЬКО ЗОЗУЛЯ КУВАЛА (ІІ)

Кувала зозуля в неділю раненько
Кувала зозуля в неділю раненько,
В неділю раненько, ще й так жалібненько.

Ой то не зозуля, то рідная мати
Іде до прийому сина визволяти.
- Я думала, сину, тебе оженити,
А ти йдеш до війська за панів служити.

- Щоб ти, мамцю, знала, яка мені біда,
То б ти передала горобчиком хліба,
Горобчиком хліба, синичкою солі....
Колиб ти, мамцю знала, в якій я неволі...

В вишневім садочку на травці зеленій
Лежить козаченько тяженько ранений:
Без правої ручки, без лівої ніжки,
Плаче і ридає, на шлях поглядає.

Як прийшла до нього сама мати його:
Плаче і ридає - жаль синочка свого.
- Ой сину мій, сину, що ж ти звойовав,
Що ж ти ручок-ніжок своїх не жаловав?

Як прийшла до нього сама мила його:
Плаче і ридає - жаль милого свого.
- Ой милий мій, милий, що ж ти звойовав,
Що ти ручок-ніжок своїх не жаловав?

- Ой підступися, мила, три кроки до мене,
Вийми свою хустку, обітри кров з мене.
Вийми свою хустку, мені ж вишивала...
Будеш пам'ятати, що милого мала.