З рідної домівки
у чужі міста
всіх жене у найми
нинішня нужда...
Не закінчив школу
і її онук.
У світи подався,
бо - не до наук.
В Києві - півроку.
У багатія.
Злодій, тож - нівроку
"хата" є своя.
Ще щось будувати
вирішив однак.
В нього бідувати
змушений юнак.
Як йому живеться
гірко - знає Бог.
Він у наймах рветься
за дорослих двох.
Думає - що мука
не на все життя.
Та не жде онука
інше майбуття.
Вирок в цій країні
мОлоді такий:
хрест заробітчанства
їм нести важкий.

...Мірно і неспішно
час по колу йде.
Журиться, невтішна
бабця, внука жде.
Плаче бідна: марно
серденько вмовлять.
Знає - як малому
рученьки болять.

Кара без провини...
Мов підбитий птах -
хлопчик з Верховини
гине у світах!