Краю мій, зелений, величавий,
Де на скелях — снігу валуни.
Темно-русі букові причали
Кличуть моє серце з далини.
Де б мої дороги не блукали,
Де б не зупинялися вони,
Завжди ранок світиться зірками
Із чола карпатських верховин.
Краю мій із пахощами глиці,
Синя Квітко в розсипах роси,
Дай мені ніколи не напитись
Досхочу смаглявої краси
Гір твоїх і вод, і трав, і неба…
Лиш як туга напливе гірка,
Дай мені поплакати у тебе
На руках.

* * *

А осінь тут красива, наче ти,
Коли своє розчісуєш волосся.
Вона тремтить, дзвенить, вона співа
Легких вітрів пахучим стоголоссям.

Легких вітрів пахуче стоголосся
Вітрила віршів нап’яло над Ужем,
І ми впливаємо, немов на килимі казковім,
На листі золотім у надвечір'я дуже.

На листі золотім у надвечір'ї дужім
Настиг нас жовтень, весь в холодних росах…
Моя кохана, ти настільки меніі рідна,
Як і ця осінь, що розчісує волосся.