* * *

Як я стану коломийки співати, співати,
Засмієшся, і затужиш, і станеш гадати.
 
Та я собі заспіваю, тоненько засвищу,
Стільки знаю співаночок, як трави та листу.

Ой повіяв буйний вітер, повіяв, повіяв,
Та він мої коломийки по горах розсіяв.

Коломийку заспіваю, як ми веселенько,
Коломийку заспіваю, як болить серденько.

* * *

Ой ішовим гурі селом, всюди ся світило, 
Кудим хотів повернути, там ся загасило.

Сидит Юра коло мура, гатіся подерли, 
Сміялися з нього дівки, што мало не вмерли.

Та Поляна Синевирська файноє селечко, 
Полонина недалеко та ще й озеречко.

Ой ішовим гурі селом та найшовим пильник, 
Та казали за ня люди, што я ворожільник.

На високій полонині виросла смерічка, 
В нашім селі віддаєся Цильова Марічка.

* * *

Ой легонька коломийка, легонька, легонька,
А від тої коломийки болить головонька.

Ой, музико-музиченько, як ти файно граєш,
А би ти ся покрутило, як перебираєш.

Як зачую коломийку, зачую, зачую,
Через тую коломийку вдома не ночую.

* * *

Ішла баба з весіля тай стала в ячмені -
Більше грошей заробила , як хлоп у Тюмені.

* * *

Як я стану коломийки співати, співати,
Засмієшся, і затужиш, і станеш гадати.

Ой дрібонько коломийка, дрібонька, дрібонька,
Одна мила, друга люба, третя солодонька.

Звідки мої співаночки, - питаються люди.
В полонинах, верховинах ростуть вони всюди.

Та я собі заспіваю, тоненько засвищу,
Стільки знаю співаночок, як трави та листу.

Ой повіяв буйний вітер, повіяв, повіяв,
Та він мої коломийки по горах розсіяв.

Коломийку заспіваю, як ми веселенько,
Коломийку заспіваю, як болить серденько.

Коли собі заспіваю, то журба щезає,
Бо то ж наша коломийка такі чари має.

Ой, Мигалю ти Мигалю, відколи тя прошу.
Зроби мені коновочки, най співанки ношу.

Зроби одну, зроби одну та зроби ще другу,
Одна буде про весілля, а друга про тугу.

Ой я собі заспіваю двома голосами.
Один піде понад лугом, а другий лісами.

* * *

Заграй мені, музиченьку, як сам розумієш.
Чи ти пальці покрутило, чи краще не вмієш?

Ой, що то за парубок, що так заходився,
А борода, як у цапа, — сім літ не голився.

Ай, мала я миленького, та й мала, та й мала —
Повішала на воротях, якась біда вкрала.

* * *

Ой, прийшла я до свекрухи, на порозі стала,
Та всі свої співаночки враз позабувала.

Ой, прийшла я до свекрухи та й хотіла сісти.
Вона мене посилає: " Неси в поле їсти!"

А я її питаюся: "Та де ж то-то поле?"
Вона мені відповіла: "Най ти колька вколе!"

А я була молоденька — знала відповісти:
— Та най тоту колька вколе, що варила їсти!

* * *

А мій милий в Ужгороді, та пише до мене:
"Тримай, мила, справедливість, то підеш за мене".

А я йому відписую на біленькім листі,
Що вже моя справедливість лежить у колисці.

* * *

Молодиці, як зірниці, дівчата, як сонце.
Молодиці люблю дуже, дівчата не конче.

Скажіть, мамо, няньові, щоб ня оженили.
Я сказав би, та боюся, щоби не набили.

Як ішов я від дівчини, діти пасти гнали.
Я си шапку перекривив, бим ня не впізнали.

* * *

Ой, горіла скирта сіна коло магазину.
Як не було хлопця вліті, не треба й на зиму.

Як не було хлопця вліті яблучок носити,
Не треба ми го на зиму снігу наносити.

* * *

Ой, якби я була знала, що прийде Микола,
Була б собі зачесала кучері довкола.

* * *

А я, легінь молоденький, навчився брехати
Та й викликав дівчиноньку опівночі з хати.

— Ой, мати моя рідненька, мати моя, мати,
Не дай мені три дні їсти, а дай погуляти.

— Ой, якби ти, моя доню, та три дні не їла,
Ой то ти би, моя доню, гуляти не хтіла.

* * *