Закарпатська народна казка

Був єден чоловік, який хотів перевірити жону, чи можна їй таємниці довіряти. Ось одного разу він їй і каже:
– Жоно, я тобі не вірю; якби я дорогі речі знайшов, ти би мене виказала?
– Чоловічку мій любий! Я сім раз тобі побожуся, що я тебе ніколи не викажу.

Пішов той чоловік першого дня, убив куріпку, поніс її і поклав у воду. Увечері каже своїй жоні:
– Ходімо, жоно, з лучницею на куріпки, бо вони зібралися в ріці воду пити.

Вона посвітила йому лучницею, а він стрілив у куріпку і виніс на берег.

Другого дня пішов на воду, піймав струга великого і повісив того струга на вербу, та й каже своїй жоні другого вечора:
– Ходімо, жоно, струги ймати, бо зібралися вони лазити на вербу.
Запалив їй лучницю, аби світила, а сам стрілив: упав струг із верби.

Третього дня пішов і знайшов грошей багато. Увечері поносили тоті гроші і зсипали у ладу. Четвертого вечора каже чоловік своїй жоні:
– Жоно моя люба! Жили ми з тобою добре, айбо тут прийде на тебе сеї ночі смерть.
Вона йому каже:
– Яка то, чоловічку, смерть?
І він їй каже:
– Лопотова війна.
– Не дай мені тепер умерти, я тобі з віри буду служити!

Занесли до хижі єден сусік – такий, що зерно ся сипле, – і там він її замкнув у той сусік. Засвітив ясно у хижі, а вночі і випустив дванадцять курей. Насипав на той сусік курям пшениці. Тоді голос дали кури дзьобами – дуже бубнували там, – і він так нагнав великий страх, що то є лопотова війна. Випустив жону з сусіка, і каже вона:
– Я тобі, чоловічку, за сесе вірно буду до самої смерті служити.

Минуло чотири дні. П’ятого дня пішов чоловік у село, бо хотів свою жону випробувати, чи буде вона слово тримати. Прийшов домів і вчинився, ніби п’яний. Узяв рискаль у руки і ганявся за нею, ніби хоче її вдарити. Зашпотався за стіл, аби його жона попри припічок утекла. А жона відбігла від хижі і почала гойкати:
– Йой-йой, у мене чоловік — розбійник, найшов багато грошей і тепер п’є, а мене б’є!

І пішла до панів, завдала його до суду:
– Панове добрі! Найшов мій чоловік багато грошей і мене тепер збиткує.
Закликали його пани до суду і стали йому казати:
– Чому, чоловіче, ти не зголосився, коли знайшов гроші?
– Хто на мене, панове, свідчить, що я знайшов гроші?
– Ай, на тебе твоя жона свідчить.
– Не вірте їй, панове, що то правда, бо моя жона здуріла.
І стали пани її питати:
– Коли то було?
А вона почала казати:
– Першого вечора ходилими на воду куріпок бити. Я світила, а він стрілив у куріпку; другого вечора ходилими струги на вербу ймати; третього вечора пішли й ті гроші поносили, а четвертого дня, панове, не дав мені загинути на смерть на лопотовій війні. П’ятого дня він напився, а мене побив.

– Но, панове, – каже чоловік, – чи можна вірити у цю казку? Глядайте ви у протоколах, чи є прописано, аби куріпки ходили у ріку воду пити? А чи є де у протоколах, аби струги на вербу лазили? А чи є щось прописано за таку лопотову війну?

Пани передивилися у протоколах і того ніде не знайшли. А його жоні видали дванадцять палиць на плечі:
– Аби ти, жоно, ніколи неправду не казала, абись чоловіка свого слухала!
А той чоловік, якби не мав свій розум народжений, дуже багато мав би клопоту через свою жону божену.

А кілько жоні мож вірити? Мож їй вірити в житті три речі такі.
Коли прийде чоловік на Великдень із церкви і каже: «Христос воскрес!» – і жона йому каже: «Воістину воскрес!» – тото істинна правда.

А другу річ, у яку можна вірити жоні, коли жона винесе чоловікові у поле їсти та й каже: «Ходи, чоловіче, обідати!» – і він каже: «Ходи й ти, жоно хрещена, обідати», – а вона відповість: «Не хочу, бо вже обідала» – тото є істинна правда, бо вона обід удома готувала і там не мусила терпіти, аби не їла.

А третю річ, у яку можна вірити, коли сплять обоє разом: «Хто з тобою, жоно, тепер спить?» – і вона каже: «Ти, чоловік мій хрещений» – і то третя істинна правда, бо другий чоловік не сміє тоді прийти до жони, коли сам газда є вдома.