Ти кажеш: не цілуй у брамі,

побачать — поговір піде…

А як приборкати руками

у грудях серце молоде?

Нехай осуджують, як хочуть,

а я від тебе не піду.

Я цілував би вірні очі

в усіх живущих на виду.

Бо я — чи щось у кого краду?

Бо я — чи зло кому роблю?

І губи — грона винограду —

губами спраглими ловлю.

Із гілок вітер листя звіює

і кладе на твої сліди.

Ми йдемо навмання, замріяно,

і не знаємо — вийдем куди.

Й відлітають із серця ревнощі,

мов у небо прудкі голуби.

Так довірливо, так, напевно, ще

жоден в світі не полюбив!

А розійдемось — повертається

в душу сумнів — шкребе й шкребе:

що, як з іншим зустрічаєшся,

що, як інший цілує тебе?

О, тоді я хотів би люто

громом впасти в недобрий час,

наче дерево — розчахнути,

роз’єднати навіки вас!

Щоб клялася ти потім слізно

і чіплялась за мій рукав.

Щоб казав я: — Даремно! Пізно! —

А насправді — далі кохав.