Щастя не висить на дереві. Воно — не птаха, не кінь, не потяг, навіть не блакитне небо. Щасливі люди живуть в підземеллях Туггурта¹. Це сивочолі діди, котрі сидять у нішах. Звиклі до пітьми, бачать здалеку, як ви навпомацки йдете до них, і, підібгавши ноги, дають пройти. На ваш несміливий добридень наперебій запевняють, що ви дорогий гість. Вони не почувають потреби затримати вас чи піти за вами услід, вони лише супроводжують вас душею, бо саме у цьому закритому просторі живе їхній спокій.

Ларзак²

Тут лежить наша матінка-земля. Її старечі груди викарбовуються на горизонті. Широке порожнє черево кам’яне, а ноги занурені у самшит. Сиджу у неї на долоні і бачу між пальців недописану книгу. Зараз піднімуся до її голови: там, у порожнинах, напевно, ростуть рідкісні рослини.

Пір’їсті хмаринки, небесні лебеді, запам’ятайте цей день.

--------------

¹ Туггурт — оазис в алжирській Сахарі, місто з населенням 77 тис. жителів — торговий і туристичний центр.

² Ларзак — вапнякове плато площею 692 км2 між Севенами і долиною річки Дурбі, найвища точка — 904 м.

Старий у супермаркеті

Він вибрав найдобірніший мигдаль, найсоковитіші пагони спаржі; поклав великий кусень шинки, домашнє курча, устриці, шматок сома, три грудки козячого сиру, коробку тістечок, дві пляшки найдорожчого вина — бургундського і шампанського; ага, не забути хліба — його всі беруть. Наповнивши доверху візка, повернув, щоб уникнути черги біля каси, у відділ одягу. Там приміряв берета. Пасує! Повісив його на шампанське. Ось і все, по святі. Руки в кишенях, вийшов з магазину через дверцята "Без покупок”. Надворі сидять удвох із мрією на лавці і регочуть.

                                                                                                                          Переклад Віктора Мотрука