Вечір. Шепіт. Очі — блавати…

Про це

співати не хочу...

Я навчивсь

на устах читати

ніжність одвічну —

жіночу.

Наповнений щастям по вінця,

я

гордо на сонце гляну,

крикну:

— Люди! Дивіться:

я — п’яний!

Ви

приклад беріть із мене,

щоб любов розпирала груди!..

Будь же, слово моє,

знаменом,

що до радості будить!

Геть з душ

міщанства плями,

розрахунку

бридкі сліди…

Закохуйтесь — до нестями,

закохуйтесь — назавжди!..

За незрадну любов

величезну

нагороди єдиної

хочу:

пити серцем, поки не щезну,

ніжність одвічну —

жіночу!