Кіраль Матяш дуже любив правду. Йому такі записки приходили, що з людьми роблять нечесні діла. А він убрався в цивільне плаття й пішов до вівчарів подивитися, як вони жиють. А вівчарі зарізали барана та файно їдять. І він їв з ними. І мацав по всьому котлі. А старшук ударив його по руці й сказав:

— Їж із свого боку.

А кіраль подумав: «Правильно він каже».

Прийшов він додому, закликав міністра та й їдять з одного танджера. Він ударив міністра, бо й той по всьому танджеру мацав.

— Їж із свого боку. Мене вівчар навчив.

І закликав він того вівчаря до себе та й угостив його файненько. І повідає:

— Я там тиждень у вас робив з вівцями.

Вівчар напудився, а він нічого не сказав вівчарю, все добре. Лиш погостив файно вівчаря.

І тоді пішов кіраль Матяш на тоню до того графа великого, на якого три села робили. І наявся в того пана робити. І дали йому цімбору, би удвох дрова різати, цімбора би хотів скоро, а він помалу.

А той граф іде та й каже гайдукови:

— А чи то робочий? Так помалу різати дрова? А гайдук як його нагайкою потягне! Кричить:

— Май скоро ти не можеш?

І пішов. А він зазвідав робочих фамілію того гайдука й записав собі.

А другий день уже він не буде різати, ай складає собі дрова в купи. Складає та на кожному третьому-четвертому поліні пише: «Кіраль Матяш... Кіраль Матяш». І ніхто не дивиться, що він робить, бо не мають часу. Роблять.

Так робив він тиждень, а в тиждень поїхав додому. А потому в тиждень убрався в царське й приїхав на ту тоню. Прийшов граф:

— Пресвітлий королю!

І в передки цілував його. А кіраль Матяш звідає:

— Ви маєте багато дровець. Ви оплатили всім людям, що туй робили?

— Оплатив.

— А я робив тиждень, та лиш цей гайдук оплатив мені. Гайдук каже:

— Я був змушений ударити, бо пан підвісив би мене. Наказує кіраль Матяш:

— Розбирайте ці штабелі.

Розбирають — «Кіраль Матяш... Кіраль Матяш... Кіраль Матяш...» Находять, що кіраль Матяш написав.

І викопали яму, а коло неї поставили стовба й повісили пана. А потому кинули його в яму та закопали, і народови там поліпшало.

А коли помер кіраль Матяш, судили єдного бідного чоловіка. Звідають його:

— Що просите від суда?

— Не прошу нич. Умер кіраль Матяш, умерла й правда,

— повідає бідний чоловік. — Правди вже не будеме мати.