Жив раз дуже бідний чоловік. Мав много дітей і тяжко їх годував. Треба дітям до школи ходити, а вони голі-босі.

Думав-думав бідний чоловік і рішив перекопати двір та посадити виноград.

Коли перекопав землю, знайшов груду золота. І все помалу золото по кусках продає і одягає дітей...

Його діточки ходили у школу. А в той час головним учителем був піп. Пан превелебний чудується, звідки у бідняка гроші? Звідає хлопчика:

— Звідки у твого нянька гроші?

Хлопчик не знав брехати і правду сказав:

— Нянько перекопав двір і знайшов груду золота...

— А де ото золото?

— Заховане у постелі.

Піп позавидів чоловікові. І надвечір порадився з попадею, як обманом взяти золото...

Зарізав буйвола, обдер шкуру з рогами, натяг на себе шкуру і прийшов під визір, і страшним голосом заговорив:

— Я чорт... Віддай золото, аж не віддаш, страшною смертю помреш.

Чоловік напудився і віддав золото «чорту».

Піп приніс золото домів і сміються з попадею:

— Но, чи обдурили ми глупого русина. Яке багатство задармо передав мені?..

Піп сміється і радується, і говорить з попадею ще у буйволячій шкурі, бо ніколи було на радощах скинути шкуру... А далі почав стягати з себе шкуру і не може... Напудився і зі страхом просить жону:

— Тягни лиш з мене шкуру.

Попадя тягне і не може... І вона дуже напудилася і почала ревати. Що тут робити? Піп каже:

— Небого, неси золото назад бідному чоловікові, бо ото нас бог покарав.

Попадя золото понесла і повернулася домів, айбо піп так і остався в буйволячій шкурі, з рогами.