— Нащо ті гроші?

— На прикрий час, — відповів чоловік.

А на другий день чоловіка не було вдома. І прийшов якийсь чоловік чужий:

— Я прийшов, — говорить.

— Що ви, — звідається, — до нас прийшли?

— Я прийшов, — повідає, — бо такий прикрий час прийшов. Прикрий час.

— Хіба то ви — Прикрий Час?

— Я, я, — каже.

— То я вам гроші дам.

Пішла принесла ті гроші, що чоловік збирав на прикрий час. Та й питає його:

— Маєте міща?

— Є.

Він держить міща, а жінка йому висипала всі гроші, він забрався й пішов геть.

Прийшов чоловік, а вона йому розказує:

— Я оддала гроші Прикрому Часу. Ти збирав для Прикрого Часу, то я оддала.

— Якому прикрому часу? І де він є?

— Та, — каже, — пішов геть.

Вийшов чоловік, дивиться — нема нікого. Переночував він, а рано встав і вирішив:

— Знаєш що? Я іду в світ. Іду глядати дурніших жін, як ти. Кой найду дурнішу жону, прийду та буду з тобою жити. А не буде дурнішої жони, то прийду й голову тобі відрубаю.

А вона не каже нич. Та що має казати? Вже боїться. А чоловік зобрався й пішов геть.

Іде він дорогою, позирає, хижа стоїть нова, підшита соломою пшеничною. А пішов дощ, і на хижі наросла пшениця. Жона приставила до хижі дві горі зв’язані драбини, взяла на мотуз корову та й веде на хижу пасти. А чоловік іде, позирає на то й звідає:

— Жінко, що ви робите?

— Там на хижі трава наросла. А моя корова голодна.

— То не так робиться. Чи маєте міх?

— Є.

— Серп?

— Є.

— Дайте серп і міх.

Драбина прив’язана до корови. А чоловік би не виліз? Виліз чоловік горі, ізжав траву, набив у міх, приніс до неї, висипав корові, корова їсть. Добре. Він питає:

— Чи маєте гроші?

— Є, — відповідає, — гроші. Я продаю сир масло, сметану, молоко, яйця. Який ви розумний чоловік!

Пішла жона й принесла йому жменю грошей. І він подумав, що найшов жону, ще дурнішу від його жони.

Іде він далі, йде дорогою. Дивиться, стоїть на порозі жінка та має великий міх. А то в полуднє сонце гріє. А вона хапає сонце в міх і несе його до хижі, бо там холод. Хоче, би там світило сонце. Він звідається:

— Жінко, що ви робите?

— А, — каже, — імаю сонце, занесу його до другої хижі.

— То, жінко, не так робиться. Чи маєте гроші?

— Є. Я продаю сир, масло, сметану, яйця, є гроші.

— Дайте мені сокиру.

Виліз він на під, прорубав дах, прорубав повалу й пустив сонце до хижі. Вже є діра, вже засвітило сонце в хижу. Як добре.

— І-і, який ви розумний чоловік! Чекайте, я вам дам гроші. Дала йому гроші, і він пішов. Іде і думає собі: «Аби я не набрав грошей і не покрив мої збитки?»

Іде дорогою, іде й видить на плоті міхи. Він узяв єден мішок, скрутив й під плече його та несе. Іде далі, а там коло дороги яблунька. І вилетів з улея рій бджіл, та й сидять бджоли вкупі. А він підоклав міх, поковтав, і бджоли впали в міх. Зав’язав він тото та іде. Має свої гроші, має свої бджоли.

І почув він, що вже голоден. Треба вже щось їсти. Та й треба вже десь переночувати. Вже вечір. Видить, файна хижка на груньку, нова хижка. Думає собі: «Ану йду я до тої хижі». Прийшов під вікно. Вже був вечір, темно було. Позирає у вікно, а чоловік так обнімає жону та цілує. А той думає: «Ой, то не твоя жона». А він то все бачить, бо знадвору до хижі видко, а з хижі надвір не видко. А той у хижі сідає за стіл. А жона тоді на стіл ковбасу, яйця, півлітру, білий хліб. Два стакани. Той узяв повний стакан у руку, підняв, а подорожній надворі, стук-стук-стук. Постукав.

— Ой, чую: хтось є, — сказала жінка та все під подушку сховала. А того чоловіка — під постіль, би не був у хаті.

А доброї лампи не було, та як тетерка. Лампа була маленька, помаленьку світила.

А вона:

— Фу!

Лампу задула та й у постіль лягла.

Подорожній пішов до стодоли. Там було мало соломи. Думає собі, мало переспить. А то подорожні люди та й старі люди моляться богу. Та й він богу молиться: «Во ім’я Отця і Сина, і Святого Духа. Отче наш, іже єси...» А чоловік іде, її чоловік:

— Хто туй ся богу молить? А він відповів:

— Я.

— Хто — «я»?

— Подорожній чоловік.

— Та ходіть до хижі.

— Та йду з вами.

Прийшли до хижі, хазяїн питає:

— Жоно, чи нема щось їсти?

— Є.

А сама ойкає. Така хвора. А той під постіллю.

— А що є? — звідає чоловік.

— У печі, за муриком, у горці боби варені.

Хазяїн пішов, витяг, поклав горнець на стіл. Помалу бере в рот та їсть.

— Ану їжте.

— Ай, — каже, — і ви того не їжте. Я зазвідаю своїх віщівників. У мене суть віщівники.

— Ой, би дав бог, щоби було щось ліпше.

Він пішов і взяв свій міх. І почепив його коло дверей на цвях. Та й повідає:

— Маю туй віщівники.

Тоді він узяв бігаря — та як ударить по міхови. Не бив по бджолах, би побив їх, він по міхови бив. А бджоли: «Бж-ж-ж». А він наказує:

— Ану позирайте, що там є під ліжком. Як є що, то кладіть на стіл.

Чоловік позирає. Ого-го. Там і яйця, і ковбаси, і все. Білий хліб, паленка. Він дораз тото вибрав з постелі на стіл, посідали. Вона йойкає:

— Ох, ох, ох.

А цей приходящий каже:

— Ану дайте їй мало паленки. Вона не буде йойкати, їй буде ліпше.

Дали жінці паленки, вона випила та вже йойкала менше. Їдять, п’ють, а той карається під постіллю. А хазяїн говорить:

— Кіби ви позвідали своїх віщівників, які би треба моїй жоні ліки.

— Я, — каже, — можу.

Та взяв бігарі, та як по міхови вдарить, а бджоли: «Бж-ж-ж, бж-ж-ж». Та й мовить приходящий:

— У вашій хаті є злий дух. Нечистий дух є. І вашу жінку мучить.

— Ага.

— Треба вигнати його вон. Чи є у вас сухі дрова?

— Є.

— Кладіть огень, а на ватру горнець з водою. І будеме виганяти злого духа.

Чоловік наклав огень, поклав горнець. Вода вже гріється. А він пішов у кут:

— В їм’я Отця, і Сина, і Святого Духа, злий дух, виходи!

І так у всі чотири кути. Ех, вода нагрілася, а він коли не возьме горнець та під постіль — швах! Туй є злий дух! І того припекло, бо гаряча вода. Він вихопився з-під постелі — та з хижі. А той приходящий кричить:

— Закривайте двері та бийте! Бийте злого духа!

— Доста він мені жону мучив. Я отворю, і він най собі йде! Я одкрию йому.

І «злий дух» пішов.

А жона вже така весела. Сіла до столу, їсть, п’є. І каже чоловікови:

— Іди дай чоловікови гроші, що злого духа вигнав. Кілько він мене мучив! Зо три роки.

Чоловік пішов приніс мало грошей і дав йому.

Переспав приходящий, рано збирається та йде геть. Та й пропонує:

— Як буде жінка знов хвора, то пишіть мені. Я живу в такім і такім городі, така й така вулиця, таке й таке число. І я прийду з своїми віщівниками та дам, які треба, ліки.

І жінка вже боялася бути «хворою». Вже була здоровою й пониська здорова. А чоловік їй каже:

— Як будеш хворіти, то я покличу лікаря з віщівниками. А той чоловік вернувся домі й розказує:

— Ти, жінко, дурна, а жін ще дурніших много є. Ще дуже много дурних жін є. Єдна вела корову на хижу, другій я пустив до хижі сонце.

— Ага, то добре, що є дурніші жони.

— То ти вже знаєш, що то таке «прикрий час»? Прикрий час — то як ніде не мож заробити грошей, як чоловік хворий абощо. Би-сь більше грошей нікому не давала.

А він приніс ще більше грошей, як було. Та й почали вони добре жити та живуть ще й пониська, як не померли. Казці конець.