Я страшенно щасливий, що я полюбив!

Я люблю її впевнено й трохи боюся.

Може, трохи в собі сумніваюсь в любові?

Але ж ні! Я люблю. Мов уперше, люблю.

Бо ніколи не мав за плечима я крил.

Ну, і вітер ніколи не дув мені в плечі.

Він одвічно мені насупроти лиш дув.

Аж обличчя од вітру я мусив ховати.

Ну, і аж відвертатись од вітру я мусив.

Я страшенно люблю срібен-жінку оцю.

Я на сьомому небі. Лечу і лечу.

І страшенно люблю, що аж паморозь гасне.

І страшенно щасливий, що ось полюбив.

Але й чути не хочу і знати не хочу,

Що — чи любить вона. Я страшенно щасливий!

Хоч би доки не знаю її почуття.