Лірична поема-марення, але не без гумору

                                      Галині

1

………………….

Коли поганців переміг наш предок,

Із давності чи то з часів Бояна.

Княгине галицька, така вродлива,

Як може бути тільки галичанка.

Красуне на увесь на білий світ,

На Русь мою (а Русь — це вище світу!).

І через те я в граді з-над Ужа,

Закоханий по вуха. О княгине!

………………….

4

О земле, радуйся! О, радуйся, живе!

І племена. І небеса. І води!

Що їде князь із Ужгорода в Галич,

А з Галича — у сивоглавий Львів

Й потому знов ув Ужгород долинний.

І лиш відтак у Київ рукотворний.

Що їде князь — стосунки намічає

І землі руські прапором єднає,

Дипломатії виявляє хист.

А тут і в Галич завернув для стрічі

З коханою княгинею-дівчиною,

Що потягом народжена інтимним.

А хтось не знав, куди ходжу й чого,

Що кручуся довкіл Карпат і Галичі.

І кручуся без діла, наче п’яний.

Я свій любовний вичекав момент,

Коли княгиня зрине в самоту…

Оце молюсь так, думаю про неї.

Я в стольнім Галичі неофіційний гість.

І я ж бо — Володимир! Русь! Могуть!

Ви ж пам’ятаєте: я князь, я Володимир, я Володимир?!

Я — дипломат сучасний, не — святий.

Закоханий такий, що умираю…

……………………………….

10

О, хто сильніший з-поміж князів від мене?

Я ж Володимир, я ж могуть, я ж Русь.

Ви не забудьте сповіді зачаток.

І хто вродливіший від мене, хто?

Як екстрено приїдете у Київ,

Не полінуйтесь вийти на гору,

Де я стою. Вклонитись не забудьте.

Чи в Ужгороді будете, — заходьте! —

Газдую теж на гірці, на Горі,

Що Замковою звати. Тож — будь ласка!

Це літня резиденція моя.

А восени вже відбуваю в справах

У стольний град чи європейські зали.

……………………………….

15

І лиш литаври літа, лиш литаври

Любов мою роздзвонюють по світу,

Бо сам уже й забув, як там було, —

Кого любив я чи мене любили.

Проблеми часу, пам’яті і віку.

І лиш литаври дзвонять, лиш литаври

І гаснуть мовчки у високих травах.

(Закони фізики, закони звуку — досвід.)

Мої стежини в травах заблукали,

Коли бував я князем давньоруським

І з Ужгорода Ужгородом правив,

У Київ їхав (у Москві не був ще),

Круїзи по Європі набридали.

Але вже роздзвонили геть по світу

Мою любов — литаври літа мого.

І травам погасити спів несила,

Хоча у нас високі дуже трави,

Які ховати вміють таїну.

І час не загасив моє кохання.

Любов і пам’ять! Цим й жива людина.

Гей, добрий день, княгине, добрий день! —

Кажу тобі сьогодні, як учора,

Й довіку я казатиму тобі. —

О, добрий день! Моє вам шанування!

І — «До побачення!», це марення й кохання!

Я в Ужгород з портфелем відбуваю,

В якому гарбуза везу… Й кохаю!