Мете зима! Сніжком тривалим

Поля засипала, степи,

Укрила землю білим покривалом, —

Спи, земле, люлі-люлі, спи!

 

І сплять в пухкім снігу посіви,

Ліси заметені, сади...

Хай сплять. Нехай їм сняться сни красиві...

Синичко, цить, не розбуди!

 

Мовчить синичок зграйка тиха,

Червоногруді снігурі,

Лише ворона — баба-бабариха —

«Кра,  кра!» — сніг наклика вгорі.

 

Появиться крізь хмари сонце:

«Спиш, земле?»

«Сплю».

«Ну спи, ну спи...» —

Всміхнеться крізь відчинене віконце,

Сипне лапатої крупи...

 

Байдуже гляне в даль  заснулу —

Аби  відмітитись  лишень,

Аби не записалося прогулу,

Аби лічився трудодень!

 

Мороз скував ставки в артілі.

— Де ж прати? — лаються баби.

Лежать замети, як верблюди білі,

Свої ворушачи горби.

 

У балці — сніг, а поле — голе!

Спи, земле, спи!

Не   спить село:

Всі дні вивозять з балки сніг на поле,

Щоб  більш  вологи  там  було!

 

Спи, земле, спи!..

Не сплять лиш люди:

У полі ставляться щити,

Снігозатримання провадять всюди, —

Мети, хурделице, крути!

 

Й мете метіль, немов по просьбі,

Жбурляє сніг у дві руки.

— Це добре! — всі  радіють у колгоспі.

Не раді тільки двірники:

 

— Навіщо він? Однак зчищати... —

Колгоспи  просять: — Ще коли б! —

Качають бабу снігову дівчата:

— Як буде сніг, то буде й хліб!

 

Мете зима! Сніжком тривалим

Поля засипала, степи,

Всю землю вкрила білим покривалом, —

Спи, земле, люлі-люлі, спи!

 

І спить земля...

І тільки трієр

Та біля плуга ковалі

Нагадують усім: весна — не мрія,

Її чекають у селі!