Все було на роду:

Скуштував і біду,

І сваволю гірку —

Як велось на віку.

Пломеніли вуста

І німіли щораз:

Ще на гірші літа

Рвійно кидало нас.

Не корилась душа,

Снивши сум самоти.

Не торкнулась іржа

До її чистоти.

Виживала в нужді

На воді, лободі.

І сьогодні вона —

Вся до дна — глибина.

В ній — і гнів, і любов,

І світання зірниць,

І розкрилля обнов,

І щедрівка для птиць.

Всім жадана вона,

Наче вогник з пітьми.

Мов співуча струна.

Що звучить між людьми.

З неї — поклик повстань,

Животвору вогонь,

І спокута ридань,

І ласкавість долонь.

З неї — титла моя.

Кожне слово моє...

Знов стрімка течія

В серце хвилями б'є.