Застиг  сріблястий  Прут.  Карпати,

Як  зачаровані  воли,

На  роги  місяць  підвели,

Мов  хочуть  крайнебо  підняти.

Хитнувсь,  хлюпнувсь,  розбігся  Прут, —

Лягли  воли  і  воду  п'ють.

Лежать  воли,  хитають  роги...

І  от,  здається,  край  дороги

Сидять  над  Прутом  чумаки,

Пихтять  із  люльок,  кашу  варять,

Повз  них  ідуть-біжать  віки,

Кричать  на  них  і  брови  хмарять, —

Гей-гей!  Воли  ж  і  не  мигають,

Лежать  собі  та  ремигають...

Це  так  привиділось  мені...

Та  ось  промчався  вдалині

Шофер,  співаючи  «Катюшу», —

І  зникло  все,  признатись  мушу, —

Чумацькі  мажі  і  воли.

В  селі  гуцульськім  ми  були,

Зустріли  привиди  вчорашні...

Та  вже  не  в  сні,  а  наяву

В  Карпатах  слухали  Москву,

Курантів  спів  на  Спаській  башні!