Стояла  ніч.  Ми  поруч  йшли  в  сніги.

Були  вони  під  зорями  прекрасні.

І  кожен  слід,  мов  крапелька  жаги

Любові  нашої,  світився  і  не  гаснув.

Скріблився  ліс  й  щезав  його  прогин

Край  берега  у  ту  годину  щасну.

Всміхались  нам  із  неба  сто  богить,

І  дарували  зимові  прикраси.

Тож  стали  ми  в  той  час,  немов  рідня,

Як  дві  струни  божественного  дня,

Неначе  спілі  грона  винограду.

Щось  зацвіло  одвічне  у  крові,

В  нас  спалахнули  почуття  нові,

Не  здатні  на  покару  чи  на  зраду.