Де сон, де син, де тисячі синів

 Сплять тисячними снами й переснами —

 Не спить один там Сон з усіх тих мертвих снів,

 І Син один не спить між тими несинами.

 Той Сон і Син не гойдані ніким.

 Хіба що рабством! рабством! рабством!

 Де не живи — їх образу не кинь,

 Бо не спрочуєшся, як збрешешся ти раптом,

 І станеш підспівайлом стягачів,

 Що над тщемальством тщенародів в світі

 Деруть удень, здирають уночі

 І дух, і шкіру, й сльози непролиті.

 І станеш ти новітнім байстрюком

 Із випеченим серцем в чорносилі,

 І житимеш ти ситим мертвяком, —

 Та Син і Сон згризуть тебе й в могилі!..

 Той Сон — вітрило нації. Той Син —

 Безсмертя нації на всі літа і всевіч.

 Бодай принаймні відствітом косим

 Упало б щастячко на сліпоту і неміч

 Отих рабів німих... Самому заніміть

 На гнівній палі правди понад сміттям!..

 То — Сон-Шевченко висневий століттям

 Для пробудіння всіх синів й століть.