Головна » 2012 Декабрь 29 » Різдвяно-колядувальний звичай на Закарпатті (Юрій Чорі)
04:31 Різдвяно-колядувальний звичай на Закарпатті (Юрій Чорі) |
Щедра зима на родинно-побутову звичаєвість. Щойно відсвяткували Миколая, як уже Різдво на підході. А яке Різдво без веселих, розважальних коляд? "Христос рождається, славіте!" - чулося тут-там із хат. То дітвора розучувала колядки. Всім хотілося гідно зустріти різдвяні святки. Господарі кололи дрова, готували корми для худоби на три дні, господині поралися в хаті. Зваряли (виварювали в золі) білизну й прали. Прибирали світлиці. Варили, пекли, смажили (щонайменше 9-12 страв). Школярі теж не вештались без діла, хоча й мали різдвяні канікули. Удень підсобляли батькам, а вечорами вивчали нові колядувальні тексти. Старша молодь гуртувалась у групи "віфлеємщиків-бетлегемів" Майстрували як для себе, так і для молодших братиків "вертепи", "церковці", "звізди". Обговорювали та виготовляли також традиційні костюми, необхідні для рядженого колядування. У Святвечір, як починало сутеніти, накривали столи. Накривши, виконували цілий ряд актів господарсько-обрядової ворожби (баяння). І щоб газдівство трималось "вороху" (купи), і щоб хлібець "красно вродився", і щоб кури неслися, і щоб "нечиста сила", всякі відьми-босорки не підступалися до обійстя. Потім молилися і сідали за стіл. Куштували з кожної страви. Повечерявши, дітлахи й старша молодь ішла колядувати, а господарі залишалися вдома, чекаючи колядувальників до себе. Колядин, колядин, Я у мами не один... Мене не питайте, А калачика дайте. Як не калач - ковбасу, Най додому понесу. Ще й лампи по хатах не встигли засвітитися, як під вікнами чулося: - Чи веселити, пане-газдо, на цей Святий вечір? (Або: "Чи дозволите веселити?.."). - Весели, весели! (Або ж: "Дозволяємо, дозволяємо!"), - казали у відповідь. І дзвінко зринала колядка: Дивная новина: Нині діва сина Породила в Віфлеємі Марія єдина. Щоправда, були між колядниками й такі, що інколи в натовпі під вікном говорили зовсім інші слова на загальновідомий мотив церковної колядки... ... Виконували одну-дві колядки церковно-релігійного змісту. Практикували також і світські: Росте деревце тонке й високе - Дай, Боже! Тонке й високе, в вершку широке - На тому вершку соколик сидить - Ой видить, видить широке поле - На тому полю пан-газда оре - Оре він, оре, пшеницю сіє - Пшеницю, жито, щоб жити ситно - Щоб жити ситно, не бідувати - Не бідувати, Бога вславляти - Бога вславляти, а нас гостити - Дай, Боже! Наприкінці обов'язково бажали: "Вінчуємо, пане-газдо, сесі святки святкувати, на нарік ся ще ліпших дочекати й прожити на многая і благая літа!" Господарі дякували й дарували гостинці: калач або гроші. Приймав хтось один із хлопчаків - міхоноша з "буксою" (мішечком для грошей на шиї), йменований "церківником". Після чогго відкланювались і з піснею "Ідемо в Віфлеєм, лишайтеся з покоєм" відходили. ... |
Категорія: Закарпатські коломийки, сміховинки, народні пісні, колядки... | Переглядів: 2019 | | |