Головна » 2015 Август 23 » Небилиця / Брехня (казка)
22:46 Небилиця / Брехня (казка) |
Небилиця
Зустрівся в купе СВ «новий українець» й простий гірник, що повертався додому з мітингу під будинком Верховної Ради, небритий, голодний.
— Звідки ти звалився? — питає зверхньо перший. — З пекла, — відповідає другий, — з того світу. Цікаво стало «новому українцю», як там почувають себе його покійні батьки. — Та ніби-то й непогано, — відповідає гірник. — За хабаря без діла по казанах сидять, а мої покійні батьки і там вкалують — вугілля під їх казани підкладують. * * * Брехня
Казка Орав один чоловік у полі допізна. Вже й пуночи стало, коли видить: прилітають троє чортів… Забрали і волів, і плуга. «Прийди», — кажуть, — «завтра із брехнею, то й оддамо.»
Розказав дома, що сталося з ним, й зажурився. А мав той чоловік трьох синів. Жалко їм стало вутця, й зголосився старший піти до чортів з неправдою. Прийшов, а вони вже чекали його. Почали слухати усякі смішні сільські небилиці. Сміялися чорти над розказами хлопця десь із годину. А прийняли все за правду. І не то, що не дали волів, а ще й з хребта його шкуру на ремінь собі здерли. Пішов на другу ніч середущий син. А й того така біда трафила. Нічого не лишалося робити, як іти наймолодшому, ще майже дітваку. — Куди тобі там?! — начали відраджувати його отець і мати, — коли й старшим не повезло. Та хлопчище напосівся: іду — і край. Ще й батькового корбача із собою взяв. Прийшов, а чорти йому зразу: — Розказуй брехню! — Що тут розказувати, — начав хлопець, — коли вчора так наморився, що й ніг пуд собою не чую. Сів на камінь й продовжує: — В’юз до попа няня й маму побиратися. Докі ішла церемонія, кось (щез би в каміння та плиття) украв у мене коні. Прийшлося запрягати у вуз няня. Та ун все озиравя на маму, як го-м не перещів корбачом. Прийшлося запрягати їх обох. А они так побігли, всі колеса поламалися. Дай, думаю, з вершка верби скручу колесо. Ліз на неї, ліз аж до самого неба. А за тот час якийсь дідько, стік би, підрубав дерево й залишив мене на небі. Робити було нічого, начав я по світлицях змітати порох й в’язати з нього мотуз. По ньому й спущався на землю. Та не стачало його. Прийшлося з верху відрізувати та внизу доточувати. За такою роботою й найшла на мене нужда, покапало з мене вниз. А там стояв ваш отець, думав, що то — манна небесна й пив той непотріб, ще й облизувався. — Брехня ото! — закричали чорти. — Як-то, ви не вірите мені? — розізлився хлопчище — і давай періщити чортів корбачом. — Кажіть, що правда! — Брехня, брехня! — заволали. — Бери свої воли та плуга, і розійдемося мирно. — Ет-ні! — не згодився хлопчище, і з хребта кожного чорта здер по два ремені, ще й братових узяв назад.  |
| Категорія: Закарпатські легенди, повір'я, казки, бувальщина та небилиці з народної криниці | Переглядів: 12380 | | |
