Мені щемить на серці — мчать літа, 

 І з кожним днем все швидше, 

 швидше, швидше, 

 Душа тривожним сумом оброста, 

 Кохання мрія безголосо кличе. 

 Буває, серед тисячі очей 

 Побачу раптом наче рідні очі. 

 Я простягнути руку й серце хочу, 

 Розкрити душу, що жива іще. 

 В ній стільки мрій, бажання і тепла, 

 В ній стільки ласки зібрано за роки, 

 В часи зневіри віру зберегла 

 У почуття прекрасні і високі. 

 Як це сказати? Зупинити як 

 Тих, хто в самотність впевнено крокує? 

 Душі бажаній як подати знак, 

 Що нам обом тепла сердець бракує? 

 Ніяк не скажеш, хоч і не німий. 

 Ніхто чужого слухати не хоче. 

 Усі чужі. Тому душа щемить, 

 І в самоті живі згасають очі.