Я  люблю  тебе  в  щасті  і  в  горі,

Серед  весен  і  посеред  зим.

І  нехай  язики  злі  говорять

Небилиці  між  блудом  лихим,

Я  не  зможу  тебе  розлюбити

Ні  в  розвагах,  ні  в  тихім  жалю.

Під  одною  зорею  нам  жити,

Де  я  квітами  долю  стелю,

Де  гойдають  розбурхані  хвилі

Між  рожевих  життя  узбереж

Наші  мрії  наївні  і  милі,

Що  не  мають  кінця  ані  меж.

Нам  судилось  усього  потроху:

Було  горя,  як  в  досвітка  рос;

Наші  думи,  немов  скоромохи,

Мандрували  на  поклики  гроз;

Ми  шукали  себе  серед  неба,

Присягались  у  хорі  вітрів

І  картались,  коли  без  потреби

Нами  правив  непрошений  гнів.

Я  люблю  тебе.  І  не  зрікаюсь

Ні  цих  слів,  ні  своїх  почуттів.

Тільки  смутком  далеким  лунає

Голос  нами  вже  пройдених  днів.

Але  вірю:  в  життєвім  огромі

Ще  відпустить  фортуна  нам  шанс,

І  зазнов  в  солов'їному  громі

Ми  пізнаємо  наш  ренесанс.