Юнацькі марення захмарні.

Польоти... Зоряні путі...

Й наївні вчинки незугарні -

все тут уперше у житті.

І перших пристрастей буяння,

і перший біль, і перший плач,

і перше ревне покаяння,

як мовив другові: пробач...

Життя невпинна колісниця

й мандрівка в ті юнацькі дні,

що можуть тільки вам присниться,

як снилися не раз мені.

Все та ж картина непримеркла:

іду в село — хліба... хліба...

І все переді мною церква

під сонцем жовто-голуба.

І мама: — Тут молитись треба, —

і щиро молиться сама

на руйновищі просто неба,

бо церкви вже давно нема...

Але сьогодні, слава Богу,

душею вже воскреслі, ми

виходим на святу дорогу,

щоб бути вільними людьми.

На те з нас кожен і людина,

щоб у житті правдиво йшов,

щоб зігрівала триєдина

Надія, Віра і Любов.