Ярами бурими, гнідими

Тумани впали й поповзли,

Німотні тіні заходили

Сліпого попелу й золи.

Який поріг? — Нема порога.

Де родовід? — Не доведу.

Цілує тихо Перемога

Губами білими вдову.

А горе горя ще народить,

В порожній вигляне рукав.

Стоїть народ мій і народи

 Із похоронкою в руках.

Лежать руйновища. Затихли.

Зозулі лет — ні в сих, ні в тих.

Земля — могила для загиблих,

Земля — землянка для живих.

І лиш сльоза, з пожеж іржава,

Таку ж іржаву доганя...

До смерті стомлена держава

У плуг корівку запряга.

Народ піврукий і півногий

Пита — кого? чого? — пита...

Вдова цілує Перемогу

У перепалені уста.

І тут коли, коли похмурі

На нас дивилися віки —

В дитдомі, в гільзі, у латурі

Народ нам зав'язав пупки.

Малі-маленькі, більші-менші,

Дезинфіковані вапном,

Так стали ми, народоперші,

Його незаскленим вікном.

Тотальної погуби-згуби

Ребристе в лишаях дитя —

І цілували наші губи

Вдова-Любов, Вдова-Життя.