Ці  небеса,  цi  свiтлi  небеса, 

Пiд  ними  i  живу,  i  золотiю. 

Тут  голос  мiй  до  людської  надiї

Горобиновим  кетягом  звиса. 

Цим  водам  i  тополям  бiля  трас 

Я  й  досi  ще  не  звiрилась  в  любовi, 

Отак,  щоб  у  однiм-єдинiм  словi

Все  висловить  —  аж  захлинутись  враз. 

Кажу  зерну:  —  Благословись,  зерно! 

Кажу  травинi:  —  Мир  тобi,  травино! 

І  ти,  i  ти,  моєї  України

Святися  i  свiтай  мeнi,  вiкно. 

Там,  у  вiкнi,  i  ycмix,  i  роса, 

І  не  смеркають  з  роду  в  рiд  народи, 

І  сходить  день,  i  мови  сходить  врода... 

А  над  yciм  —  цi  свiтлi  небеса.