Ні встати, ні звестись — такий був мій огонь...

Лежали ми, гвитнівки стисши між долонь.

Отак лежали ми...

Вгорі, у сизій  млі,

Над фронтом пролітали журавлі.

«Курли, курли!» — лунало по полях.

Додому кликав їх Чумацький Шлях.

Такий закон: де б не ходив, не їздив, —

Всевладно чуєш поклик рідних стріх...

Вони в свої летіли отчі гнізда —

В левади, на луги, до верб своїх старих...

«Курли, курли!..»

Окопи. Мовчазні і грізні,

Ми чули сурми клич в тій журавлиній пісні.

Прожектор їх піймав, мов дві огнисті нитки, —

По  журавлях  фашисти  били  із  зенітки!

Нехай солдату сон досниться:

Він стрівся з милою своєю,

Два роки він не бачивсь з нею!

Нехай солдат її пригорне,

Цілунком губи обпече,

У неї очі — чорні-чорні,

Упали коси на плече.

«Ку-ку!» — вітає день зозуля —

І щез, розвіявся туман.

Отак якби й війна минула!..

Копитом б'є мій кінь-булан.

Даю ще раз вівса коневі.

Цілую квіти яблуневі...

2

Вже скоро в бій іти пора.

На деревах, за деревами

Зозулі, наче дітвора,

Що грається біля двора:

«Ку-ку, ку-ку!» — жартують з нами,

Земляк мій очі розтуля.

І ми в зозулі щастя просим...

Дзвінку весну кує земля.

Хвала мозолям коваля,

Хвала зозулям, сонцю, росам!

Хвала тобі, моя шинель,

Просмалена в бою жаркому,

І нам, що у труді важкому

Йдемо шляхами всіх земель,

Йдемо — і прийдемо додому!

Хвала, хто в чесному труді

Знав піт гіркий і щастя, мабуть,

Хвала і рибі, і воді,

І чарці, і сковороді,

Що після бою зір ваш вабить!

Спить перед боєм батальйон,

Зіходить сонце над землею...

Хвала тобі, солдатський сон,

Якому здавсь солдат в полон,

Щоб стріться з милою своєю!