Головна » 2012 » Октябрь » 13 » Про князя Корятовича і змія Веремія
02:02 Про князя Корятовича і змія Веремія |
Не за тридев'ять і не за тридесять земель, а на Закарпатті жив цар Володар. Добре жилося людям при ньому. Виганяли стада на пасовиська, а під горами ріс виноград, на долинах колосилося жито, пшениця, всяка пашниця. Але помер старий цар Володар, настав новий. А цей новий цар змія Веремія з Дунаю витягнув, до мукачівських гір послав і наказав русинам кожного місяця змієві в данину дванадцять немовлят давати. Засів змій Веремій на горі Чернечій на воді латорицькій — людям на велике горе. Сім голів мав, діток з'їдав, і не рік то було, і не два, і не три, і не чотири. Вже й земля наша запустіла, старші її покидали, а молоді не підростали, тільки душі дитячі вилітали, на квітки сідали і на схід сонця ридали. А там, на схід сонця, на широкому Поділлі, владарював хоробрий руський князь Федір Корятович. І долетіли до нього вісті про змія Веремія, і як той дракон дитят-немовлят поїдає. Як то утямив Луцифер, дуже розсердився й почав вогнем сапати під водою. Так і розтопив над собою лід і зачав летіти за Михаїлом. Як сильніший, так і скоро догнав Михаїла і вже вхопив за ногу, але Михаїл гаряче помолився, і в повітрі явилася йому шабля, котрою сильно вдарив Луцифера по руці. Заревів Луцифер од великого болю й упав на землю. Лише чобіт стягнув з одної ноги Михаїла. Зато й малюється Михаїл з одною босою ногою. Довго падав Луцифер, доки досяг до землі. Так сильно вдарився об землю, що пробив цілу поверхню й упав під землю. Михаїл знову помолився, і земля над Луцифером зрослася, й він зостався там навіки. З гніву почав і там вогнем сапати й розшиватися, але не міг вирватися наверх. Лише підняв кору землі тут і там — і так постали гори. Під Мараморошем дуже сильно розшивався Луцифер, зате там так багато великих гір. Архангел Михаїл видів, що лиш хитрістю може перемогти Луцифера. Для того приступив до нього, наче хотів був до нього пристати. Так стали вони добрими друзями. Раз Михаїл запросив Луцифера на купання. Пішли вони купатися до Червеного моря. Одежу свою, ткану з променів сонця, Луцифер лишив на березі моря. Коли вже на середині моря були, Михаїл сказав: — Ану, хто може довше зостатися під водою? — Спробуємо,— каже Луцифер. І нараз пронурилися обидва під воду. Михаїл того лише й чекав. Знав, що Луцифер як сильніший ангел дуже довго зостанеться під морем. Скоро підхопився, взяв на себе одежу Луциферову й зачав летіти на небо, до самого трону бога. Вже летячи, просив у бога, щоб дав заморозити воду моря. Луцифер ще під водою був, коли над ним море замерзло і вкрилося твердим льодом. |
| Категорія: Закарпатські легенди, повір'я, казки, бувальщина та небилиці з народної криниці | Переглядів: 916 | |
