Головна » 2012 » Октябрь » 19 » Кобзар до Ужгорода йде (Юрій Шкробинець)
14:32
Кобзар до Ужгорода йде (Юрій Шкробинець)

І день іде, і ніч іде...
І голову схопиивши в руки,
Дивуєшся, чому не йд
Апостол правди і науки!
 
Т. Г. Шевченко


І день іде, і ніч іде...
І хоч у Сонця давній досвід,
Займається поволі досвіт,
Неначе хтось його пряде.

Неначе пазурами тьма
Скубе нитки несосвітенно
І вириває веретено
Із рук у Світла... Та дарма!

У Сонця безліч веретен!
Снуються промені, як ниті,
Сяйлива злива струменить - і
Наш день розвиднитися ладен!

Бо Сонце йде і день веде.
Хоч дурить очі мімікрія,
Яскріє світ, зоріє мрія:
Кобзар іде - й до нас іде!

Кобзар до Ужгорода йде,
Із-за Дніпра іде в Карпати.
Хіба в таке світання спати?!
Стрічай-но, плем'я молоде!

І молоде, й немолоде,
І плем'я старше, й середуще, 
І нині суще, і грядуще:
Кобзар до Ужгорода йде!


О краю мій! Хліб-сіль піднось,
Барвінково стелись гаями,
Ще й полонинами, плаями:
В Карпати ступить Він ось-ось!

Дзвеніть, праструни й праслова,
Вклонись Тарасові, Говерло!
Хай чує: слово й тут не вмерло!
Хай бачить сам: душа жива!..

Шевченка жде, як брата брат,
У рідні гори зве Духнович,
Уклін Йому несе Довгович:
Тарасе, й ти ж бо - син Карпат!

Бо син Русі - і наш русин,
Як мати й син у щиромов'ї,
В родині світу - вольній, новій,
Бо й син Карпат - Тарасів син

Кобзар іде... У добрий час!
Йому наречено у Львові
Стояти в славі мармуровій!
Чей, не забариться й до нас?!

Кобзар до Ужгорода йде!
Аби ж те свято не проспати!
Зі Сходу з Сонцем у Карпати
Поет іде і день веде!

О друже мій! Який момент!
Гей, ширше коло, ширше площу!
До монумента шлях вимощуй,
Клади з граніту постамент!

Віддасть-бо й золото мудрець,
І цвіт не лжепророку-бонзі,
А мученикові в бронзі,
Аби сіяв його вінець!

Щоб ми глагол, який давно
Пройшов кордони й перевали,
В синах і внуках відкривали,
Щоб сіялось Його зерно!

Щоб сіялось і сяялось
У правді вчинку й правді слова, 
А пустослів'я, як полова,
Одвіялось, одсіялось!

Щоб добросердні, а не злі,
Щоб гідні гідних обнімати
Ходили тут і син, і мати, 
І люди, люди на землі!

Щоб тут віками пісня-птах
Вістила весни - не руїни,
Лунала мова України
Й не мерла на живих устах!

Аби могли ми щодоби
Дивитись тут - і дні, і ночі -
В Шевченкові пророчі очі:
Могли без сорому й ганьби!

Аби всякчас Він був у нас,
Як хліб і сіль, як серце й руки,
Апостол правди і науки,
Він, син степів і гір: Тарас!

Аби стояв на повний зріст, 
І ми стояли в силі й зрості
Такі ж - і випростані, й прості -
Володарі і сіл, і міст!

Так! Він іде і день веде!
Ось-ось - і ступить у Карпати.
Хіба в таке світання спати?!
Кобзар до Ужгорода йде!


  


Категорія: Закарпаття у дзеркалі літератури | Переглядів: 913 | Додав: Tetjana