Головна » 2012 » Октябрь » 14 » Говерла
22:13
Говерла


Барон Янош Нодь з далекого міста довідався, що ніхто з мадярів ще не побував на найвищій, тоді ще безіменній горі в Карпатах. Він і надумав собі першим вийти на вершину і назвати її своїм ім'ям. Взяв із собою двадцятеро дужих слуг, кожен зі слуг взяв двох коней — для себе і для харчів та спорядження — і рушили в дорогу. То було якраз серед літа. Вся Угорщина знала про похід Нодя, який мав принести славу не тільки покорителеві гори, але й державі. А про те, що на вершині цієї гори вже не раз побували прості селяни, ніхто й не згадував. 

Дні поволі минали. Аж через два місяці доїхав Янош Нодь до невеличкого карпатського села, що загубилося в горах, і дивується. Чи справді на ту гору так важко вийти? Таж рукою можна подати до її вершини.

Літнє сонце нестерпно пекло. Але йти було приємно. Хвойні праліси охолоджували людей і коней. Та довелось потратити ще цілих два дні, щоб дійти до самого підніжжя гори. Там барон зупинився і наказав отаборитись, щоб відпочити, набратись сили. Два дні тривав перепочинок. Залишивши трьох чоловіків та коней у таборі, барон з іншими ще на світанку вирушив на гору. Небо було чисте-чисте, жодної хмарини. 

Довго йшли, в декого і взуття розбилося. Пробирались крізь густі хащі, через колюче каміння, через товсті колоди, повалені бурею. Знемагали, падали. Гордого пана це починало сердити. Одного боязливого слугу, що хотів повертатися, пан спересердя пристрелив. 

Уже вечоріло, коли змучені люди вийшли з лісу. Перед ними простяглася широка полонина, яка ніби сягала неба. Не відчував утоми тільки Нодь. Побачивши перед собою за кількасот метрів вершину, він аж летів до неї, щоб тільки першим стати над Карпатами.

Ніхто й не помітив, як небо затягнули тяжкі хмари. Отямилися тоді, коли посипав лапатий, густий сніг. Подув холодний вітер, відтак знялася хуртовина й розігрався буран. Рятуючись від стихії, люди розбіглися хто куди. Даремно Янош Нодь зупиняв їх, ніхто не чув. За ніч намело багато снігу, люди ледве тягнули ноги від замету до замету. Лише третина людей повернулася до табору. Вони були змучені, голодні, перемерзлі. Інші загинули в бурані. 

Не повернувся й барон Янош Нодь. 
— Говерло! Говерло! — розповідали ті, що повернулися. Це по-мадярськи означало, що вершина вся у снігу. 
Такого дива люди,  які  прийшли сюди  з  далекої  мадярської  рівнини, ще не бачили: щоб серед літа — і  сніг. 
Відтоді й гора названа Говерлою — сніжною горою. А вона й справді сніжна. Великі купи снігу можна щоліта знайти в западинах, урвищах. Та й погода тут часто міняється: сніг на Говерлі серед літа — не дивина.


Категорія: Закарпатські легенди, повір'я, казки, бувальщина та небилиці з народної криниці | Переглядів: 350 | Додав: Tetjana