Головна » 2013 » Июль » 5 » Коли дивлюсь глибоко в любі очі / Я не кохала? Ні, то ти забула... (Леся Українка)
01:29
Коли дивлюсь глибоко в любі очі / Я не кохала? Ні, то ти забула... (Леся Українка)

Коли дивлюсь глибоко в любі очі,

в душі цвітуть якісь квітки урочі,

в душі квітки і зорі золотії,

а на устах слова, але не тії,

усе не ті, що мріються мені,

коли вночі лежу я у півсні.

Либонь, тих слів немає в жодній мові,

та цілий світ живе у кожнім слова,

і плачу я й сміюсь, тремчу і млію,

та вголос слів тих вимовить не вмію...

 

Якби мені достати струн живих,

якби той хист мені, щоб грать на них,

потужну пісню я б на струнах грала,

нехай би скарби всі вона зібрала,

ті скарби, що лежать в душі на дні,

ті скарби, що й для мене таємні,

та мріється, що так вони коштовні,

як ті слова, що вголос невимовні.

 

Якби я всіма барвами владала,

то я б на барву барву накладала

і малювала б щирим самоцвітом,

отак, як сонечко пречисте літом,

домовили б пророчистії руки,

чого домовить не здолали гуки.

І знав би ти, що є в душі моїй...

Ох, барв, і струн, і слів бракує їй...

І те, що в ній цвіте весною таємною,

либонь, умре, загине враз зо мною.





 

...Я не кохала? Ні, то ти забула,

яке повинно буть кохання справжнє!

Кохання — як вода — плавке та бистре,

рве, грає, пестить, затягає й топить.

Де пал — воно кипить, а стріне холод —

стає, мов камінь. От моє кохання!

А те твоє — солом'яного духу

дитина квола. Хилиться од вітру,

під ноги стелиться. Зостріне іскру,

згорить, не борючись, а потім з нього

лишиться чорний згар та сивий попіл.

Коли ж його зневажать, як покидьку,

воно лежить і кисне, як солома,

в воді холодній марної досади,

під пізніми дощами каяття...




Категорія: Про кохання (і не тільки в День Святого Валентина) | Переглядів: 617 | Додав: Tetjana | Теги: вірші про кохання, Леся Українка, про любов