Звідався цар свого міністра:

— Чи є хтось сильніший од мене?

— Є, — каже, — смерть. А він питає:

— Яка смерть може бути?

— Обійдеш свою державу, три рази оббігаєш її. І там будеш смерть чекати.

Взяв цар свою зброю й поїхав на єден місяць. Сів на коня, оббігав, в місяць приїхав дому та й каже:

— Брешеш, неправду говориш. Ніякої смерти не є. А той пропонує:

— Поїдь іще раз.

На другий місяць цар набрав більше зброї. Ходить по городах, деколи по степах — ніякої смерти нет. Кажуть йому: «Люди самі убиваються».

— Ну от, — каже, — царю. Ще підеш третій раз і стрінешся зі смертю.

Цар йому:

— Як то буде неправда, я тобі голову врубаю.

— Рубай, — відповідає.

От поїхав третій раз, ходить і надибав цвинтар, де було поховано багато війська, що загинуло на війні. Іде женщина. Має на плечах аршу, мотику й лопату. Кричить цар:

— Стій! Що ти за єдна?

— Я, — каже, — твоя смерть.

— От, — радіє, — я тебе й чекаю. Три роки тебе чекаю. Я два рази об’їхав державу — тебе нема. Но, — питає, — яка в тебе зброя?

Смерть говорить:

— Мені зброї не потрібно.

— Я, — повідає, — маю таку зброю, що тебе обсиплю од ніг до голови.

— Мені твої кулі нич не скоять. Я буду тут стояти. Я не йду звідси ніде.

Цар усе вистріляв на смерть, що мав, усю зброю — до смерти не їмалися ніякі кулі. Як уже цар не мав чим стріляти, пішов на ню з шаблею.

А вона задула вітром, і цар упар на землю. І просить:

— Смерте, даруй ми живота.

— А ти, — каже, — людям дарував живот? Кілько дав людей на смерть, кілько людей зрабовав? От я засвищу на пальці, прийде птиця, довгі гади та ящірки — і з тебе кров вип’ють.

— Я, — шепче, — буду твій, будеш моя жінка.

— Мені муж не потрібен. Не треба мені ніякого мужа.

І кінь царя пішов дому сам. А царя смерть там загребла.