Головна » 2013 » Июль » 8 » Брехач і підбрехач
12:45
Брехач і підбрехач

Закарпатська народна казка

Се було в ті часи, коли у Будапешті королем був наш чоловік Матій, або Матяш. Тоді у одному селі жив чесний чоловік. Син його був першим брехачем на всю околицю. Так знав брехати, що ніхто з ним не міг зрівнятися. І він думав, що з брехні вижиє. Каже вітцю:

— Няньку, я йду геть з нашого села, бо тут уже мені ніхто не вірить. Йду на другі села і там щось зароблю.

Пустився в дорогу, ішов полями, лісами і зустрівся з таким, як сам.

— Куди йдеш, брате?

— Йду по світу шукати щастя, дещо заробити.

— Та яку роботу знаєш робити?

— Моя робота — брехати.

— І я так заробляю гроші. Йдімо разом.

— Та йдімо. Лиш чи будеш знати мою брехню прикривати?

— Буду.

Далі подорожують удвох. І дійшли так до одного міста. На дорозі зустріли пана в кочізі, а з ним бандури. Звідує їх пан:

— Куди ви, хлопці, йдете?

— З Будапешта додому, — відповів перший брехач.

— Як з Будапешта? — зачудувався пан. — Хіба до Будапешта.

— Ні, з Будапешта!

— Та як ти смієш мені брехати?!

— Я не брешу!

— Коли не брешеш, то скажи, що там нового чути?

— Якоїсь великої новини не є, хіба то, що з Італії прилетів туди такий птах, що правим крилом закрив Будин, а лівим — Пешт.

Пан розсердився:

— Що ти брешеш?! Бандури, ану відлічіть йому двадцять п’ять палиць.

Бандури вхопили хлопця і відлічили йому двадцять п’ять палиць, що ледве встав. Каже він панові:

— Чекайте, чекайте! Напишу я королеві, що ви на дорозі народ збиткуєте. Я вам правду говорив, а ви наказали мене бити.

Пан напудився. «Може, й справді, — думає собі, — пожаліється королеві». Повернувся до другого хлопця і звідує:

— Слухай, легіню! Ви ходите в’єдно... Та вповіж правду, чи видів ти такого птаха в Будапешті?

— Не буду, паночку, доказувати, що я видів такого птаха. Бо якби доказував — брехав би... Я лиш видів, як дванадцять людей залізним колом тручали грубезне яйце! Ледве поміщалося на вулиці. Кінцями терлося в стіни, а високе було, як будинки.

Пан ще більше зачудувався. Думає собі: «Перший не міг збрехати, бо таке яйце може бути лиш від великого птаха». Прикликав побитого хлопця і почав просити його:

— Пробач, не пиши королеві. Тут маєш двісті срібних. З тим і розійшлися.

Ідуть легіні далі. Дійшли до другого міста. Зустрічають пана, що везеться в кочізі.

— Куди йдете, хлопці?

— Йдемо з Будапешта додому.

— Що ви брешете?! — закричав на них пан. — Ви не з Будапешта, а в Будапешт ідете.

— Ой ні!

— Коли так, то що нового чути у столичному місті?

— Нічого такого, — говорить перший брехач, — лиш у Дунаї вся вода згоріла. Пан розсердився:

— Як ти смієш так брехати?! Як може вода згоріти? Бандури, ану дайте йому двадцять п’ять палиць!

Бандури вхопили хлопця, розпростерли на землю і відлічили йому двадцять п’ять палиць. Хлопець ледве встав і, плачучи, каже:

— Чекайте, чекайте! Напишу я королеві, як ви подорожніх збиткуєте.

Пан напудився. Повернувся до другого легіня і звідає:

— Ти з ним ходиш, та чи правда, що вода в Дунаї згоріла?

— Якби я таке, папочку, сказав, то збрехав би, бо я Дунай без води не видів. Я лише видів, що у Будапешті всі вулиці засипані печеною рибою.

Пан зачудувався і подумав собі: «Та лиш правду говорить перший. Бо якби вода у Дунаї не згоріла, не валялося б стільки риби по вулицях». Прикликав скривдженого хлопця і почав його просити:

— Пробач. Не пиши королеві. На двісті срібних і мовчи. З тим розійшлися — пан в один бік, а вони у напрямку до Будапешта. Дійшли до третього міста. І там їм зустрівся великий пан.

— Куди йдете, хлопці?

— З Будапешта додому.

— Чому брешете?! Ви йдете не з Будапешта, а в Будапешт.

— Ми забули в Будапешті дві наші блохи та за ними вертаємося.

— То кедь ідете із Будапешта, то що там нового чути у столичному місті?

— Якихось великих новин немає, — говорить брехач, — лиш над усім містом натягнули чорне полотно.

— Не бреши! Не може бути, аби світлий Будапешт застелили чорним полотном. Та й звідки стільки чорного полотна взяти на таке велике місто? Як ти смієш мені, такому високому панові, брехати?

І приказав пан бандурам, аби дали хлопцеві двадцять п’ять палиць. Хлопець, як йому відлічили двадцять п’ять палиць, почав грозитися:

— Чекайте, чекайте! Напишу я королеві, як ви народ без вини збиткуєте.

Пан звідує другого легіня:

— І ти ходив у Будапешт, та скажи правду, чи прикрите місто чорним полотном?

— Та, паночку, якби я таке сказав, то збрехав би. Я лише видів при вході в Будапешт високе, аж до неба, лазиво. А по лазиву спущалися і піднімалися ангели в чорному платтю. То помер святий Петро, і цілий Будапешт сумував.

Пан зачудувався. Думає собі: «Правду казав перший, бо якщо помер святий Петро, то Будапешт можуть накрити чорним полотном». Напудився, що ні за що побив хлопця, прикликав його до себе і перепросив:

— Пробач!.. Не пиши королеві. Тут маєш двісті срібних і мовчи.

І з тим розійшлися. Та далі хлопцеві розхотілося подорожувати. Головний брехач дав підбрехачеві двісті срібних за те, що помагав брехати. А йому залишилося чотириста срібних і сімдесят п’ять палиць. Відклонилися один другому і пішли кожен своєю дорогою.

Перший брехач дома взявся за роботу, бо видів, що за брехню б’ють.



                                                                     



Категорія: Закарпатські легенди, повір'я, казки, бувальщина та небилиці з народної криниці | Переглядів: 473 | Додав: Tetjana | Теги: закарпатські казки