21:21 Ти прийшла (Володимир Сосюра) |
Ти прийшла — і повіяло маєм, і кімната моя зацвіла... Та уже я тебе не спитаю, де ходила і з ким ти була. Знов хитнулися стегна прокляті, як тоді, перший раз, у гаю... Я не можу тебе цілувати, бо не вірю в любов я твою. За вікном умирають сирени... Стій покірно, дивись і мовчи. Тільки марно, кохана, до мене ти приходиш на ліжко вночі. І зітхання здійма твої груди... Тишина... Чи ридання, чи сміх!? Ми на вулиці більше не будем цілуватись з тобою при всіх. Пролітають віки і години, скорбний дзвін доліта з далини. Хай у нас од кохання два сини, та не зв'яжуть мене і вони. Я від тебе не хочу нічого, ти пройдеш і погаснеш, як дим. Чи згадаєш поета дурного ти на Півночі дальній з другим? Я піду до товаришки Жені, з нею муку розвію мою. Завтра потяг. Квиток у кишені. Дай же руку востаннє твою. Мої думи розгублені, голі, в болю мареві хвилями — чадь... Не забудь же Олегові й Колі ти про їхнього батька згадать. Там, на Півночі ніжний і синій, ти на тлі золотому берез розкажи їм, що є на Вкраїні їхній батько, багатий, як крез. Він багатий на біль і сумніви, на ридання, любов і пісні... Що була ти зі мною щаслива, — і у сні позіхнеться мені... |
Категорія: Про кохання (і не тільки в День Святого Валентина) | Переглядів: 1334 | | |