Розкошують  вечори  в  Карпатах

В  літню  пору,  мов  дівочий  гріх:

Бродять  в  зворах  тіні  волохаті,

Потайки  лякаючи  усіх;

Туманцем  вкриваються  вершини,

Тихо  сплять  між  зорями  вітри,

А  довкіль  густим  аквамарином

Стеляться  вечірні  кольори;

Йдуть  чугайстри  хмари  розганяти

Серед  див  казкових  і  принад,

Піп-Іван  глядить  на  всі  Карпати,

Ловлячи  в  долоні  зорепад;

Плай  туркоче,  наче  пізній  голуб,

Звізди  золотять  небесну  вись,

На  крязі  круті  і  гостроголі

Обрій  сперся  й  в  далеч  задививсь;

Вікова  Говерла,  як  на  свято,

До  Творця  звертається:  прости,

Хочу  знати,  щоб  запам'ятати,

Де  Твої  неміряні  світи;

Від  кошар,  де  стомлені  отари

Сплять,  лунає:  гей,  о-гей,  ватруй!

...Несіть  кінця  тим  дивинам  і  чарам,

Тільки  серце  голос  їх  почуй.

Я  люблю  ці  вечори  цілющі,

Що  нудьги  не  знають  й  голосінь,

Як  усю  Вкраїну,  нині  сущу,

Як  тебе,  кохана,  в  цій  красі.