Диптих

Пам’яті Володимира Івасюка

І

Нас  вовік  не  було.  Ні  малих,  ні  великих.

В  Україні  Вкраїни  замало  вовік.

Та  на  диких  вітрах,  по-азійському  диких,

тут  явивися  мені  молодий  чоловік.

У  його  невеличкій  студентській  квартирі

просиділи  ми  довго.  Та  я  –  на  літак.

Полетів  я  таки.  Не  додому  –  у  вирій.

І,  звичайно,  що  ми  розлучились  не  так.

Розлучалися  ми,  ще  й  пісні  сотворити

обіцяли  собі...  О  Володю,  повір:

для  радянського  бидла  ми  надто  відкриті.

Тут  людина  закінчена.  Починається  звір.

ІІ

Ти,  як  вихор,  по  світу  пронісся.

За  тобою  вже  пізно  тужити.

Та  не  створена  нами  пісня

не  дає  ані  вмерти,  ні  жити.

Є  в  нас  вільна  Вкраїна.  З  набродом.

У  котрій  ми  ніякі  не  газди.

Івасюк  –  передмова.  А  згодом  –

наш  грузин  український  Гонгадзе.

Вбили  все.  Розікрали.  Руїна.

Але  нам  залишається  пісня.

Тільки  в  пісні  жива  Україна,

де  ти  вихором  Божим  пронісся.