На  вигинах  пружна,  як  тисовий  лук,

Ти  линеш  із  лісу  до  лагідних  лук,

Пронизуєш  простір,  як  тисовий  спис…

Скажи  мені,  Тисо,  про  дерево  тис,

Повідай  про  древо  своє  родове…

А  тиса – немає  А  Тиса – пливе,

Із  гір  смерекових  біжить  собі  вниз

В  сади-виногради,  забувши  про  тис..

Що  ж,  Тисо,  так  само  тікав  я  од  гір.

Та,  може,  зберігся  десь  тисовий  бір?

І  от  із  лісничим  я  схилом  іду

По  тисову  славу,  а  скорше  –  біду.

Я  тисову  гілку  в  долоні  затис.

Гадалось,  могутнє  це  дерево  –  тис,

Що  хмари  хапає  і  родить  дощі,

А  тут  розбрелися  дерева-кущі?

Лісничий  і  каже: – Які  там  бори,

Де  діяло  право  неправе:  бери!

На  стріли  отруйні,  на  вічні  хрести,

А  тисові  довго  потрібно  рости.

Не  вимчати  вгору  за  жвавим  вслід,

Бо  тисова  доля – на  тисячі  літ,

Бо  правда  неплинна  у  тисові  є:

Потоне  у  хвилях,  але  не  згниє.

Лісничий  і  каже: – Чи  варто  рости 

Так  довго  і  трудно  у  стріли  й  хрести,

Невже  ми  і  досі  для  того  слабі,

Щоб  пам’ять  лишати  живу  по  собі?

…невидимий  вирок  над  тисом  повис.

А  мудрість  росте  ще  повільніш,  ніж  тис,

Та  зріє,  відводить  від  тиса  напасть –

Останньому  древу  померти  не  дасть…

Крізь  тисову  тишу  нам  Тиса  текла,

Рука  загребуща  нам  тишу  сікла.

І  ніби  минулось.  І  Тиса  тече.

А  ворог  нам  тишу  і  далі  січе.

І  проситься  тиша  у  серце  моє,

І  ,  зрубана,  тоне,  але  не  гниє,

Її  піднімаю  з  глибокого  дна –

бо  тиша  у  мене  і  в  Тиси  одна.

Вже  стукіт  сокири  не  раз  її  гриз,

Вона  ж  підростала  із  деревом  тис,

У  неї  вціляли  вогненні  громи,  –

Та  дихає  тиша  моїми  грудьми.

Супутничок  мирно  над  Тисою  зблиск.

Далеко  від  Тиси  заснув  собі  тис.

Далеко  від  тиса  у  небі  стою,

Між  зорі  виводжу  планету  свою.

А  зорі  –  як  зорі:  ні  добрі,  ні  злі,

А  в  мене  маленький  заказник  землі.

Проснеться  він  добрим  чи  скинеться  злим? –

Те  буде  й  зі  мною,  що  станеться  з  ним.

Тремтить  у  багатті  вечірньому  хмиз.

І  жодної  гілки – із  дерева  тис!