(Фрагмент поеми)

Ой, дзвін дзвонить, місяць сходить,
Срібна Русь у світлі грає;
Де ударить його голос,
З-під землі Русь викликає.

Ой, дзвін дзвонить, робить чуда,
Глухі чують, сліпі бачуть,
Німі стануть говорити –
А відступники заплачуть…

Звідки ж в нього така сила?
Звідайтесь в Богоревиці –
Тут дзвонив він сімсот років
Під землею у темниці.

Як на Русь орда летіла,
Його скрили перед нею –
А й всі люди тут пропали,
Дзвін лишився під землею.

Третій рік війна велика
Яла кровцю людську пити –
Підійшов він, як заклятий,
З-під землі народ будити.

Кінь біг полем та й ударив
В дзвін сріберний копитами –
Як дзвонити срібний голос
Понад сонними полями:

Вчули люди, що дзвін дзвонить,
Хто жив, біг і дивувався:
Цілий срібний дзвін великий
Серед поля звідки взявся?

Цілий срібний руський напис,
Сяє жовто в день погідний –
А під бурю з хмар синіє,
Як блакитний стяг наш рідний!

Цілий срібний, руський напис,
Рік за князя Ярослава:
Тисяч тридцятий четвертий –
Ось де, люди, - наша слава!

Ярослав, наш князь великий,
З Києва слав уграм зятя –
Та заслав той дзвін сріберний
Срібній Руси Закарпатя!

Настя, дочка Ярослава,
Йшла до угрів за Андрія –
Привезла той дзвін сріберний –
Ясний, чистий, як лілея.

Привітав народ царівну
Серед співу та веселля –
Як зронила віще слово
Через злото ожерелля:

- Срібна Русе – прийми в дарі
Дзвін сріберний Ярослава -
Нехай дзвонить, поки буде
Гомоніти Твоя слава!

- Як загубите ту славу,
Не дай, Боже, в чужім полі -
Дзвін дзвонити перестане
І зів’янете в неволі.

- Буде ждати, аж повстане
Нове горде покоління –
І тоді він знов заграє,
Повен блеску та проміння!

Ось він дзвонить: Тисяч років
Тому ми тут панували,
Де дзвеніла наша слава,
В церкві срібні дзвони грали!

Де дзвеніла наша мова,
Наші ниви золотіли –
Наші городи та села
Виноградами леліли!

Ось він дзвонить – сонце сходить,
Срібна Русь у світлі грає –
Дзвін свободи чуда діє,
Наша слава оживає!

Ужгород, 1921 р.

____________

Автор (Василь Пачовський) пиcав: «В Богоревиці на Закарпатті добуто 1917 року срібний дзвін із часів Ярослава Мудрого. Мадяри завезли його до Братислави та розбили. Я зложив поему «Сріберний дзвін», яка була дуже популярна серед молоді 1920-30 рр.»

* * *

Чи є ще краща земля, як Карпатська Україна?

Оперезали її високі гори сині, обмаїли зелені ліси, закосичили винниці з золотими виноградами, а річки сріберні опоясали блакитними стрічками.

Така вона красна та Срібна Україна!

А як уліті леліє красою до золотого сонця, а восени красується різноцвітним листям дерев під лазурним небом – то ані на папері не списати, ні в пісні не проспівати!

На колінах молюся Богові старинною колядкою: «Сійся, родися жито-пшениця на Україні для Закарпаття, радуйся, Срібная Земле!...»

Василь Пачовський. «Срібна Земля»